Шкільні декламації

І. Франко припускав, що коли не першим, то все ж таки основним розсадником релігійної драми наприкінці XVI ст. стала Острозька академія (заснована 1576 р.). Другим після Острога осередком релігійної драми І. Франко цілком слушно вважав Львівську братську школу, засновану 1586 р.

Про вистави в обох цих закладах освіти залишив свідчення І. Вишенський. У посланні «Порада, како да ся очистит Церков Христова», написаному після Берестейської унії, він з позиції православного ригоризму звинувачував українську шляхту і діячів православної церкви «в розширеню машкарского и комедийского набоженства» 3, закликаючи очистити церкву «от всяких прелестей и забобонов еретических […], латинских смрад пісней из церкви вигнати» 4. У «Посланий до честноє и благоговійной старицы Домникии», написаному під час його перебування у Львові 1606 р., полеміст-консерватор написав: «И не відомость хулю художества, але хулю, што теперешніе наши новые рускіе философы не знают в церкви ничтоже читати, ни тое самое Псалтыри, ни Часослова […] Латынских басней ученицы, зовемые казнодіи, трудитися в церкви не хочют, толко комедій строят и играют» 5.
Це найраніші писемні свідчення про існування і популярність драматичних вистав у православному середовищі України. А підтвердженням висловлювань І. Вишенського з кінця XVI — початку XVII ст. є друковані тексти шкільних декламацій, серед яких перша — «Просфонима: Привіт преосвященному архієпископу кир Михайлу, митрополиту Київському и Галицкому и всея Росьсіи, в братской школЂ Львовской съставленый. Єгда же в градЂ Лво†первЂе посвященном рукоположеніи бЂ. Генуарія 17 року 1591. Бо Лво†в друкарни братской, року 1591″. Цей панегірик був написаний від імені молодших і старших учнів Львівської братської школи на честь митрополита київського і галицького Михайла Рогози, який на початку 1591 р. приїхав з Києва до Львова у церковних справах 6.
Заголовок твору написаний грецькою мовою (просфонима — це «привітання», «похвала»); крім того, грецькою написано пролог і деякі інші частини тексту. Складається «Просфонима» з двох частин. Окрім пролога, який виголошував або співав хор, є монологи восьми «отроків», хорові партії трьох «ликів» і епілог. На титульній сторінці зазначено, що першу її частину гість «в церкви пред народом от дЂтей прієм», а другу — наступного дня, коли «в школу любезно посЂщающе прійде и тамо от нищебЂдньїх моленіє к нему бЂ». Там уже декламували старші учні. Цікаво, що перший «отрок» просив у митрополита для всіх парафій дозволу подавати бідним школярам милостиню, коли вони йдуть до своїх батьків у віддалені місцевості: «Нехай нам не боронят толчи в своя пороги, алчуще просити, поневаж єсми убоги». Це означає, що традицію ходіння по селах і містах за милостинею «студеїв», відомих згодом під назвами «мандрованих дяків» і «пиворізів», започатковано не пізніше кінця XVI ст.
Розглядуваний твір анонімний і являє собою досить ранній зразок старовинного українського поетичного панегірика, призначеного для колективного декламування, отже, такого, що мав ігровий, драматичний елемент і тому належав не тільки до поезії, а й до театру — раннього шкільного театру, що виник в Україні наприкінці XVI — у перші десятиліття XVII ст.
Декламації згідно з тогочасними поетиками єзуїтського шкільного театру поділялися на дві категорії — класні і святкові; вони виконувалися без сценічної атрибутики, однак в окремих випадках, за урочистих обставин, скупе сценічне оформлення допускалося (виконавці одягались у відповідні костюми реальних або алегоричних осіб, декламували з відповідними жестами біля картин або серед декорацій); вони могли мати форму привітань, надгробних промов, написів, послань, а до найбажаніших тем належали герби або їх елементи, якісь історичні або найновіші події, наприклад, війна, укладання миру, обрання короля, коронація, зустріч або відправлення посольства, чиясь смерть, перемога, різні свята — Різдво, Великдень і т. ін.
Наступним відомим конкретно датованим зразком української шкільної декламації був поетичний різновид панегірика — «плач» під назвою «Лямент дому княжат Острозских над зешлым с того свЂта ясне освецоным княжатем Александром Константиновичем, княжатем Острозским, воєводою Волыньским», авторство якого приписується відомому тогочасному друкареві і письменникові Дем’янові Наливайкові 8, а дата виходу книжки локалізується між 2 грудня 1603 р. і 2 лютого 1604 р.

Структура твору, що є зразком декламації, містить елементи діалогу: тут є пролог, репліки «От небожчика до жоны», «До товарышов», «От отца до сынов», «До слуг», «До всЂх посполите», «О том, о ком лямент», «Ксюнже Януш до брата». Можна гадати, що цю декламацію виконували на похороні Олександра Острозького учні Острозької академії.
Анонімний «Плач, або Лямент по зестю з свЂта сего вЂчной памяти годного Григорія Желиборского» опублікований Львівською братською друкарнею 1615 р. Цей твір так само має окремі репліки. Очевидно, він написаний до дня похорону, а можливо, й до дня встановлення надгробка, тоді ж був продекламований «слугами і богомольцями, іноками общаго житія» в селі Рудниках тодішнього Галицького повіту.
Доказом того, що ляменти, плачі й трени (це синонімічний ряд для визначення одного поняття) виконувалися публічно не тільки в тогочасному українському середовищі, служать одночасні видання латинських і польських творів цього жанру, що належали до репертуару єзуїтських шкіл. Такими були анонімні панегіричні вірші з нагоди похорону Миколи-Христофора Радзивіла (помер 10 січня 1614 р.), видані під назвою «Threnodiae in funere […] Nicolai Christophori Radivilli […] iuventute studiosa collegii Luceoriensis […] conscriptae» (Львів, 1615). Вірші підписано іменами учнів, які їх декламували 9.
Так само декламувалися й латинські вірші «Vota, fausta ominą, gratulaciones D. Ioanni Andreae Prochnicki […] a studiosa iuventute collegii Leopoliensis […] dedicata» (Львів, 1615) 10.
Такою ж декламацією був і польськомовний «Dialog o obronie Ukrainy y pobudka z przestrogą dla zabiezzenia incursiom tatarskim» Войцєха Кіцького (Добромиль, 1615), в якому є віршований діалог України з солдатом 11.
1616 р. у Львові окремою книжкою видано й виконано публічно «На рожство Господа Бога и Спаса нашего Ісуса Христа віршЂ, для утЂхи православным христіанам» Памви Беринди. Ці вірші, які складалися з пролога, промов семи отроків і епілога, були обробкою традиційної різдвяної містерії. У присвяті зазначалося: «которая то крез дЂток ест декламована». Тривалий час саме цей твір помилково вважався першим зразком української шкільної декламації, і саме ним розпочинався огляд репертуару українського шкільного театру 12.
Наступним зразком декламації серед тих, що дійшли до нас, є «ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича-Сагайдачного, гетмана Войска єго Королевской милости Запорозкого» Касіяна Саковича, ректора Київської братської школи, виданий друкарнею Києво-Печерської лаври 1622 р. до дня похорону гетьмана. Цей твір витримано у жанрі «ляменту» з елементами декламації, його поетична форма свідчила про зародження в українській літературі нового літературного стилю — бароко. На титульному аркуші видання «ВЂршів…» зазначено: «Мовленые от єго спудеев на погребЂ того цного рыцера в КієвЂ, в недЂлю проводную» (серед двадцяти спудеїв-декламаторів був син або родич автора Іван Сакович та, мабуть, брат або син П. Беринди, на той час уже киянина, Лукаш Беринда). В цьому творі глорифікується особа гетьмана Сагайдачного як видатної історичної особистості, мужньої, відданої військовій справі; безкорисливого мецената, який опікувався розвитком освіти в Україні. Репліки виконавців сповнено філософськими розмірковуваннями про недовговічність життя і неминучість смерті, про долю людини. Помітні відгуки українських народних голосінь.
Одним із центрів українського шкільного театру у першій половині XVII ст. був Луцьк. Відомий факт, що вихованці єзуїтського колегіуму в Луцьку вітали там 1614 р. уніатського митрополита Йосифа Велямина Рутського не тільки латинськими віршами, а й українським діалогом, текст якого, однак, до нас не дійшов. А 8 травня 1617 р. учні цього ж колегіуму виголосили в костелі орації польською й українською мовами на честь польського королевича Владислава. Заснування ж у Луцьку братської школи (1614) вищого типу спричинило проведення тут досить регулярних шкільних вистав. Зберігся зразок декламації, що виконувалася, мабуть, луцькими школярами, — «Лямент по святобливе зешлом велебном господню отцу ІоаннЂ Василевичу, презвитеру, именем церкви, православія восточного, братства Луцкого, воздвиженія честного и животворящего Креста Господня», написаний ієродияконом Давидом Андреєвичем, монахом Чеснохрестського монастиря, і виданий Павлом Домжив-Лютковичем у лютому 1628 р. у Луцьку.
Той самий друкар Павло Домжив-Люткович видав у Луцьку 1628 р. ще один зразок декламації: «Епикидіон, албо ВЂршЂ жалобныя на погребеніє Василисы Яцковны» Степана Полумерковича, але цей твір до нашого часу не зберігся.
1630 рік приносить декламації водночас зі Львова і з Києва. «ВЂршЂ з трагодіи «Христос пасхон» Григорія Богослова», видані 23 березня 1630 р. вчителем львівської братської школи Андрієм Скульським у братській друкарні, були вільним компілятивним переказом уривків з трагедій Есхіла, Еврипіда і Лікофрона, а також з Євангелія та апокрифів і являли собою довгі оповідання вісників та плачі, з яких складалась візантійська містерія, приписувана перу Григорія Богослова-Назіанзина. Декламувалися ці вірші А. Скульського у великодню п’ятницю і на Великдень. «Вірші» А. Скульського є низкою побожнолірично забарвлених риторичних велемовностей та пояснень смерті та воскресіння Христова.
Водночас у Києві Памво Беринда і Тарасій Земка за участю інших лаврських друкарів складають панегірик Петрові Могилі «Імнологія, си ест пЂснословіє, албо ПЂснь през части писмом мовленаа на день воскресеніа господа нашего Іисуса Хріста…». Того самого 1630 р. його було опубліковано друкарнею Києво-Печерської лаври і піднесено друкарями «пану пастиру, опекунови и добродЂєви своєму» на Великдень 1630 р. Але панегірик був не лише вручений, а й «мовлений», про що зазначено у заголовку друкарями, прізвища яких під кожною окремою мовною партією можуть означати не стільки їхнє авторство, скільки виконання.
Хрестоматійним твором стало також «Розмишлянє о муцЂ Христа, Спасителя нашего. При тым веселая радость з триумфалного єго воскресеніа» Йоаникія Волковича, видане братською друкарнею у Львові 1631 р. На титулі міститься докладна інформація про те, що ці вірші у Львові при братській Успенській церкві «през отрочат отправованыи». В тексті при окремих репліках наведено імена деяких виконавців — дітей львівських міщан. На цьому творі так само позначився вплив грецької трагедії «Христос пасхон». Так само, як «ВЂршЂ» А. Скульського, п’єса поділяється на дві частини: «Смутныи трены в смутный день страстей Христа, спасителя нашего» і «ВЂршЂ на радостный день воскресенія Христа, спасителя нашего». Цей твір теж має ознаки шкільної декламації, бо Й. Волкович, напевне, добре знав трагедію «Христос пасхон» і застосував той самий підхід до структури всієї першої частини «Розмышляня», замінюючи драматичне відтворення дії на епічний виклад вісників. Десять вісників виступають один по одному, їхні повідомлення являють собою риторичну розробку відповідних євангельських текстів, що наводяться як цитати або теми перед словами кожного вісника.
Наступним зразком декламації був панегірик «Євхаристиріон, албо Вдячность ясне превелебнЂйшому в ХристЂ єго милости господину отцу кир Петру МогилЂ …», виданий друкарнею Києво-Печерської лаври 29 березня 1632 р. Після розкішного барокового заголовка, в якому перелічено всі основні чесноти П. Могили, на титулі є напис, що може розглядатися і як продовження заголовка: «[…] од спудеев гимназіум єго милости з школы реторікы […] показаныи. При вЂншованю свят хвалебных Въскресенія Христова, спасителя міру, повинне а упрейме отданая». Це віншування Петра Могили з нагоди Великодня студентами нещодавно створеного ним Київського лаврського гімназіуму «за гойныи добродЂйства, соби и Церкви православной, в фундованю школ показаныи», і цю вдячність, виражену у панегірику, йому ж «при вЂншованю […] повинне а упрейме отданая», тобто після декламації належним чином і ласкаво, люб’язно, привітно, ввічливо подана. Автором твору гіпотетично вважається С. Почаський.
Наступного, 1633 р., лаврські друкарі знову привітали архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могилу панегіриком «Евфонія веселобрмячая» з нагоди висвячення його на митрополита Київського і Галицького (це сталось 28 квітня 1633 р. у Львові). На титулі зазначалося: «От типографов в той же святой чудотворной лаврЂ Печерской працуючих, при унижоном поклонЂ прудко дедикованая». Внизу титульної сторінки — дата виходу книжечки і, можливо, вручення її: «ЛЂта Господня 1633. Іюля 5 дня».
Цього ж 1633 р. у лаврській друкарні вийшов ще один, цього разу польськомовний, панегірик на честь Петра Могили «Mnemozyne sławy prac y trudów […] Piotra Mohiły […] na pożądany onego wjazd do Kijowa od studentów gymnasium w Bractwie Kijowskim». Їх декламували учні Київської братської школи.
Після цього настає майже десятирічна перерва в реєстрації творів, які можна було б вважати гуртовими декламаціями. Напевне, вони просто не збереглися.
Аж 1642 р. з’являється «Еуодія, албо Сладковонный дойзрЂлых в молодом вЂку єго милости господина отца Арсенія Желиборского, з ласки Божои єпископа Лвовского, Галицкого и КаменцаПодольского, духовных цнот запах» Григорія Бутовича, видана братською друкарнею у Львові 21 квітня 1642 р. Твір цей містить прозову передмову, віршований панегірик Арсенієві Желиборському — «Проодон», три оди: на собор, до духовних і до батьків єпископа. На титульній сторінці зазначено, що під час відправлення урочистої служби у день св. Георгія у львівській кафедральній церкві цей твір був самому єпископові «при унижоном поклонЂ отданный и дедикованный». Отже, ймовірно, що гуртове виконання твору все ж відбулося.
Далі хронологічно йде збірник Кирила-Транквіліона Ставровецького «Перло многоцінноє», виданий ним самим у Чернігові 1646 р. У цій збірці є декламації «Похвала на преславный день Рождества господа нашего Ісуса Христа» і «Похвала на пресвітлий день воскресенія Христова», в яких мовні партії розписано між окремими виконавцями з ремарками: «Мається мовити през пять отроков» і «Мається мовити поважне. През п’ять отроков». У передмові сам автор писав про призначення вміщених творів: «Также в школах будучіи студенти могуть собЂ c тои книги святои вибирати вЂрши на свою потребу и творити з них орации розмаитіи часу потребы свои, хоч и на комедіях духовных», тобто на духовних виставах. Якщо ж узяти до уваги факт, що збірник цей мав підсумковий характер для попередньої творчості К.-Т. Ставровецького, то твори ці могли бути написані ще у львівський період діяльності письменника, отже, виконувались учнями братської школи у Львові наприкінці XVI — на початку XVII ст.
На увагу заслуговує також латиномовний анонімний панегірик «Majores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jarema Wiszniewieckiorum […] redivivi ab auditoribus eloquentae in Collegio Mohilaneo Kioiensi comice cum eorum gestibus memorabilibus celebrati», виданий l травня 1648 p. лаврською друкарнею у Києві. Видання містить текст вистави-декламації, виконавцями якої були слухачі класу риторики Київського колегіуму.
Інші зразки декламацій і діалогів, створених у Київському колегіумі в 30 — 40-х рр. XVII ст., не збереглися. 1676 р. Лазар Баранович у листі до шкільного товариша Мелетія Дзика згадував, як вони наприкінці 30-х — на початку 40-х рр. XVII ст. виступали у виставі трагедії про Йосифа, але цей факт свідчить, імовірніше, про польськомовні вистави, які практикувалися в КиєвоМогилянському колегіумі у 40-х рр. XVII ст.
Про будь-які українські вистави другої половини 30 — 40-х рр. XVII ст. у Львові та Києві відомостей немає. Занепад цих шкіл спричинив занепад шкільних вистав.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *