Українські філософи першої половини XIX ст.

Поява німецького вченого, філософа Й. Шада в Україні і його праця в Харківському університеті не були випадковим чи винятковим явищем.

Активне зацікавлення філософськими течіями західної Європи можна було спостерігати вже в XVII-XVIII ст. і відгук цього знаходимо передовсім у Київській Академії і в працях українських вчених того часу, якими здебільшого були теологи.

Це зацікавлення помітно збільшилось в добу українського відродження, тобто на початках XIX ст. і пізніше, і то провідною тоді в Європі німецькою філософією, що своєю глибиною і грандіозністю наближалась до кантіанства або до великих систем німецького ідеалізму (Фіхте, Шелінґ, Геґель) та до німецької романтики. Формально ці зацікавлення появились і спопуляризувались у Москві чи Петербурзі, але першими, що принесли ці ідеї на Північ імперії були саме українські вчені.

Таким першим вченим, українцем, що познайомився з творами Канта, був підкарпатець Петро Лодій (1764-1829), який у 1782 р. студіював у Греко-католицькій Семінарії у Львові, а згодом, як найкращий з найкращих, став професором філософії у започаткованій тоді у Львові вищій теологічній школі т.зв. «Студіюм Рутенум». Згодом його запросили на викладача до Краківського університету, а в 1803 р. він переїздить до Петербурга, де закінчив свою кар’єру як професор тамошнього університету. У своїх наукових творах з ділянки філософії він старався ввести, близьку до тодішньої народної, русько-слов’янську термінологію, був автором високо оціненого підручника логіки і першим з наших вчених, що дав критичне насвітлення філософії Канта.

Вивчав та інтерпретував німецьку філософію, зокрема Канта, католицький священик, теж з Закарпаття, Василь Довгович (1783-1849) і залишив у рукописі нарис філософії Канта в латинській мові. Був він теж автором великого, в латинській мові, філософського лексикону. Залишив декілька праць в угорській мові і був членом Угорської Академії Наук.

Філософічні проблеми цікавили теж Михайла Полетику, (1768-1824) якого працю «Філософські спроби про людину і її відношення та призначення» видав у французькій мові в Галле (Німеччина), бувший викладач філософії Харківського університету, Г. Якоб.

Учнем і наступником Шада був теж уродженець Закарпаття Андрій Дудрович (1774-1847), який після студій закордоном вернувся в Росію і в роках 1805-37 викладав природничі науки в російській військовій Медичній Академії та залишив по собі декілька праць.

Шелінґом і його філософією захопився теж ректор Київського університету, український вчений, етнограф та історик, Михайло Максимович, (1804-73), для якого вихідною точкою філософії є «любов до мудрости», яка не може бути збудована лише на фундаменті розуму, але й серця. Змагаючи до примирення розуму і серця —досягаємо гармонію життя. Шеленґіянство Максимовича проявляється в його інтерпретації народної поезії, яка сповнена символізму. (Максимович зробив м.ін. спробу характеристики психіки українського і російського народів на підставі пісень, і дійшов до висновку, що в російських піснях проявляється дух покірний своїй долі, а в українських більше гніву, туги і більше дії).

Третім (крім Канта і Шелінґа) видатним німецьким філософом, який знайшов прихильників в Україні першої половини XIX ст. був Гегель, а помічаємо це зокрема у трьох вихованців Київської Академії — Ореста Новицького, Йосипа Міхневича і Сильвестра Гогоцького.

Перший з них, Орест Новицький, (1806-84), родом з Київщини, дійшов до кар’єри професора Київського університету і користувався великою популярністю. Був автором праць з філософії, психології і логіки. У своїх творах він м.ін. доказує, чому шукання основ пізнання дає підставу філософії, як найвищому виявові людського духа. Ніби у відповідь на оборону філософії Новицьким, у 1850 р. філософія була усунена з програм російських університетів, бо „користь її не доведена, а шкода від неї можлива”. . . Новицького звільнено з праці в університеті, а після десяти років він виготовив до друку колосальний твір у чотирьох великих томах, якого заголовок в українському перекладі звучить: «Ступневий розвиток старинного філософського вчення в зв’язку з розвитком поганських вірувань» і це була його відповідь на заборону філософії. На думку Возняка — він виконав величезну дослідну працю, яка має актуальність і сьогодні.

Молодшим від Новицького був Й. Міхневич (1809-89), теж вихованець Київської Академії, а згодом викладач Одеського Ришельєвського ліцею, був автором кількох статтей та теми філософії, підручника логіки та книжки-викладу про філософію Шелінґа.

Українські філософи першої половини XIX ст. (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *