Український романтизм — важний чинник національного відродження

Так, як з літератури українського класицизму починається українське літературне відродження і до деякої міри національне пробудження, так український романтизм , що появився на українській літературній сцені з кінцем 20-их і на початках 30-их років XIX ст.,дуже помітно вплинув на дальший розвиток нашої літератури, на творчий шлях цілої генерації українських письменників; в парі з цим мав він велике значення для розвитку українознавчих студій.

Як відомо, з’явився цей напрям у західній Європі наприкінці XVIII ст., як гостра реакція проти класицизму, і породив велику і вагому ідеями і жанрами та поетичним стилем, літературу. Будучи загальноєвропейським явищем, романтизм в кожній літературі виявив себе своєрідно, але мав певні спільні ознаки, спільні прикмети, типові для всіх літератур того часу (як от надприродність, фантастику, релігійність, фольклор). Крім цього характеризувало його незацікавлення сучасною дійсністю, поринання в якийсь інший, ніби досконаліший світ ідей, заперечення сучасності в ім’я кращого майбутнього та революційної боротьби за це майбутнє. Отже, образи революційних романтиків, це образи сильних духом борців за соціальну та національну свободу. І як такий, мав романтизм величезне значення для розвитку і формування окремих народностей у нації. І послідовно до цього ідеї романтизму захоплюють поневолені в той час слов’янські народи, як от чехів, зокрема поляків (Міцкевич, Словацкі, Красіньскі — у поляків, Ганка, Коляр — у чехів і ін.). А втім мав він і свій відгомін у російській літературі.

Романтизм в українській літературі

Романтизм в українській літературі, попри загальні прикмети, мав свої окремі, типові для нього, елементи. Будучи одним із факторів національного пробудження, український романтизм зокрема виявляв зацікавлення народною поезією, народним побутом, малодослідженим героїчним минулим, та виявив любов до національної самобутності. Отже історичне минуле та різні його періоди (зокрема козаччина і гетьманщина) стали складовою частиною романтики, а втім і факторами національної свідомості; вважались складовою частиною національного руху. Послідовно до цього поети романтики ідеалізували минуле, зокрема його героїчні епізоди, а цим самим яскравими історичними прикладами активізували сучасників, їхню волю, розум та емоції за соціяльну рівність і національні права. Героїчна боротьба народу з турками, татарами, поляками, сповняє наших романтиків пафосом досі нечуваним у літературі. Поети романтики підносять образ національного героя-козака, самовідданого захисника батьківщини. Так же само яскравими є образи народних співців-кобзарів-бандуристів, виразників народних дум і прагнень.

Засобом до цього стало збирання етнографічних матеріалів та використовування їх у різних сферах культури і літератури. Гасло «народ та історія» стали головною темою національної романтики.

Розвиткові літератури того періоду незвичайно сприяв факт, що письменники, зокрема Шевченко, близько стояли до справжнього народного життя, користались скарбами народної поезії ширше і вільніше, ніж це могли робити західноєвропейські романтики. А дальша/особливість українського романтизму це боротьба за рідну мову, як за важливий чинник національної культури. Нечисленна література українською мовою, що існувала до появи романтичних творів, та належала здебільша до сатиричних чи травестійних гатунків, не могла захопити молодих романтиків-ідеалістів до наслідування її. Вони зовсім виразно відчували в цій літературі глузування з народної поезії та української мови. І їм удалось це глузування з українського провінціалізму замінити модою на всеукраїнське. Українську мову вони визнали за першорядний чинник розвитку української національної культури, довели право цієї культури на громадянство і її здатність творити літературні ціннощі.

Отже проблема національної мови, національної культури займає одне з визначних місць в українському романтизмі дошевченківської доби, у якій всі ці елементи визріли до рівня української державно-політичної ідеології.

І врешті треба підкреслити, що український романтизм збагатив українську поезію новими жанрами: баладою, драмою, а передовсім історичною поемою.

І так література доби романтизму наблизилась до ідеалу повної літератури, тобто такої, що може і хоче задоволити духові потреби всіх суспільних груп Але ця перемога української романтики, — стверджує Дм. Чижевський, — була лише тимчасова. Політичні умовини зробили неможливим справжнє здійснення романтичної програми, бо ідеологія та літературні погляди українських реалістів чимало сприяли звуженню тематики української літератури.

Український романтизм  (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *