Українське мистецтво XVIII ст. Архітектура

Продовжуючи традиції останніх декад XVII ст., українське мистецтво XVIII ст. стоїть ще деякий час під впливом всевладного тоді в Європі бароко, яке захопило всі ділянки, отже — архітектуру, скульптуру і малярство, так церковного, як і світського напрямку, зокрема в ділянці портрету.

Але вже під кінець цього сторіччя в західній Епропі бароко уступає місце легкому та елегантному рококо, яке прийшло в Україну не через „другі руки”, але безпосередньо з Франції, а причинились до цього українські мистці. Крім спільних прикмет, українське рококо має одначе, подібно як і бароко, свої українські питоменності й відміни. В Україні доба рококо, це доба останніх часів козацької України і її самостійності. Меценати українського мистецтва гетьмани, як Кальнишевський, Розумовський, і козацька знать надали погідному мистецтву рококо серпанку якоїсь елегійності, прикметного людям завмираючої доби. Це ніби останні люди козацької України усвідомляли,що їх часи минули безповоротно і поспішають у пишних пам’ятках мистецтва увіковічнити свою добу, її блеск і велич. Тому рококо в Україні зберігає в значній мірі пишність і врочистість форм, вироблених в попередній добі.

Друга прикмета це те, що в мистецтво рококо ще більше проникає світський дух і це має вплив передовсім на церковне малярство. Церковні образи та ікони малюють тепер в ясних, радісних кольорах, а обличчя святих тратять традиційну суворість і часто нагадують світських людей. У світському малярстві того часу великого значення набирає портрет. А врешті, у цій добі спостерігаємо дуже занменний розвиток малярських шкіл.

Архітектура XVIII ст.

Після скасування в 1721 р. указу Петра І. про заборону будувати з цегли в усіх містах (крім Петербурга і Москви), в 40-60-их pp. XVIII ст. було споруджено в Україні багато монументальних будівель. Панівним стилем є ще дальше бароко, але вже з половини XVIII ст. появляються великі монументальні будівлі в стилі рококо, з деякими переходовими формами до класицизму.

З 30-их років працюють в Україні такі визначні архітектори, як німець Йоган Шедель, який в роказ 1731-43 звів 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської Лаври, а в роках 1744-48 керував надбудовою дзвіниці Софійського собору. Крім нього працюють такі мистці, як славний італійський архітектор В. Растреллі, росіянин І. Мічурін, а з українців відзначились особливо Ст. Ковнір, що керував будівельними роботами в Києво-Печерській Лаврі та виховав цілу школу майстрів-каменярів. Найславнішим з них був Іван Григорович Барський, що, бувши міським архітектором Києва, збудував багато будинків. Крім них відомі були ще Ф. Старченко і І. Зарудний, які довгі роки працювали в Московщині і за їхніх впливом російська архітектура перейняла українську форму.

Творцем архітектурного обличчя Києва у XVIII ст. був передовсім згаданий уже І. Барський (1713-85), що сполучав традиції мазепинської доби з впливами свого визначного італійського вчителя В. Растреллі. Він вибудував т.зв. „Самсонів водограй” у Києві, на Подолі, ворота і церкву Кирилівського монастиря, дзвіницю Петропавлівського монастиря, церкву св. Покрови та інші будівлі.

Справжніми перлинами барокового будівництва в Україні треба вважати будинки Києво-Печерської Лаври, виконані Ст. Ковніром у першій половині

XVIII ст., а дальше митрополичу палату і „Браму Заборовського” біля св. Софії, та, особливо ліплені, прикраси — оригінальні барокові мотиви, поєднані з народними, у головній церкві Києво-Печерської лаври (після її перебудови Старченком). Вони підпали знищенню підчас II світової війни.

У першій половині XVIII ст. було споруджено теж у Києві Духовну Академію, яка спершу мала строгі монументальні форми, а після її перебудови Шеделем, набула барокового характеру. Хоча від другої половини XVIII ст., в наслідок політичних обставин, будівельний рух в Україні послабився, проте маємо декілька величавих будівель в частинно новому стилі рококо, що був продовженням бароко і переходом до класицизму. Тут треба згадати дзвіниці Андріївська церква в Києві (архітектор Растреллі, XVIII ст.

Михайлівського монастиря та Софійської кафедри, перебудовані Шеделем, згадані вже Духовну Академію, а теж дзвіницю Печерської Лаври, а передовсім чудову мальовничу церкву св. Андрія, споруджену архітектором В. Растреллі. Особливо своєрідна архітектура Андріївської церкви (здвигненої в роках 1747-53). Своєю силюетою та формою куполів і верхами, що увінчують її, розташована на дніпровських схилах, вона була дуже вдало пов’язана з мальовничим рельєфом довколишньої місцевості (теж знищена большевиками під час війни).

Видатною пам’яткою архітектури того часу є собор Різдва Богородиці в Козельці, теж роботи того великого мистця барокової доби Києва — І. Григоровича-Барського.

В другій половині XVIII ст. за гетьм. Розумовського, провадилось велике цивільне будівництво у Глухові, тодішньому адміністраційному центрі Гетьманщини, але все це вже загинуло або його перебудовано.

На Правобережній Україні і в Галичині, після знаменного піднесення в кінці XVI і на початках XVII ст., спостерігаємо занепад монументального будівництва, що було спричинене посиленими утисками українського елементу по містах, зубожінням міщанства і тривалими війнами. А все таки зовнішньополітичні обставини не перешкодили польським магнатам розгорнути у цьому ж часі будівництва костелів, монастирів та приватних резиденцій, зокрема в Галичині. Згадати хоч би костел Домініканів у Львові та в Тернополі, кременецьку колегію на Волині, палату у Вишнивці чи ратуш у Бучачі.

Найвизначнішим українським архітекторм цієї доби на західноукраїнських землях був німець з походження, Бернард Меретни (Меретіні-Мердеред помер 1758 p.), а найвизначнішою пам’яткою його творчості є славетний собор св. Юра у Львові, в архітектурі якого гармонійно поєднано західноєвропейські та українські національні риси, вданому випадку — популярний тоді на Заході рококовий стиль з деякими рисами українського бароко. Розташований на горі, трохи осторонь міського центру, величавий ансамбль будинків нагадує піраміду, яка звужується вгорі. Над центральним склепінням собору піднімається чотиригранна башта з банею; він прикрашений балюстрадами, капітелями, ліхтарями, різьбами. Коло собору є цілий ряд будинків, а між ними митрополича палата. Будова цієї кафедри тривала 20 років (1744-64). Був Меретин теж творцем славетного ратуша в Бучачі.

Подібним до Святоюрського собору є знаменний Успенський собор в Почаєві на Волині, тобто комплекс будинків Почаївської Лаври, запроектований німцем Ґ. Гофманом. Собор стоїть на високому пагорбі, має дві високі вежі, бароковий фронт і художньо оформлений парапет. Все це надає усьому комплексові урочистої монументальності і Почаївську Лавру видно з віддалі 30-40 км.

У цьому ж часі визначні майстри будують для польської знаті величезні розміром палати, як от для Радзівілів, Вишневецьких, Сангушків. За примхою графа Ф. Потоцького, працею десяток тисяч українських кріпаків, створено з кінцем XVIII ст. в Умані, відому зі своєї краси, „Софіївку” (названу у честь його дружини Софії), з розкішними палатами, штучними руїнами, альтанами, водограями, статуями, парками і т.п.

Дерев’яна архітектура

Згідно з давньою традицією розвивається в цьому ж столітті теж дерев’яна архітектура, а деякі народні будівничі виявили себе в житлових і церковних спорудах великої класи мистця ми. Прикладом цього може бути Миколаївський собор Медведівського монастиря, високий на 40 м., а запорізька дерев’яна церква в Новоселиці (над р. Самарою) з 1773 p., збудована народним майстром Я. Погребняком, досягла 65 м. висоти і була в Україні найвищою дерев’яною спорудою.

Окремий розділ в історії церковної дерев’яної архітектури творить західна Україна, де найбільше архаїчні типи збереглися на Бойківщині, а теж на Лемківщині. З XVII-XVIII ст. маємо з цих теренів церкви три-зрубного і п’яти-зрубного типу, з бароккового стилю банями, опасані „Галерейками”, з різьбленими колонками навколо будови, різьбленими одвірками і кованими дверми.

Дещо інший тип дерев’яних церков з цього часу подибуємо на Гуцульщині, Буковині і на Закарпатті; в цьому останньому випадку дерев’яні церкви представляють собою барокові будови, з гарно різьбленими деталями.

Українське мистецтво XVIII ст. Архітектура (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *