Українська література першої половини XIX ст.

Доба, від появи «Енеїди» до виходу у світ Шевченкового «Кобзаря», знаменна виступами кількох талановитих письменників, що залишили по собі твори, сповнені напруження і творчих шукань.

Своїми писаннями дали вони нові зразки поезії (соціальна сатира), драми (комедії), і прози (зачатки повісти). Вони теж причинились до утвердження нової тематики в новій шаті народної мови в українській літературі. Ними були Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка та Григорій Квітка-Основ’яненко, що творили ще в період класицизму, і Амврозій Метлинський та Левко Боровиковський, яких історики літератури вважають промоторами українського романтизму.

Поруч Котляревського, майстра травестованої поеми, стоїть в українській літературі майстер травестованої оди, професор Харківського університетуПетро Гулак-Артемовський, (1790-1865), автор дуже вдалих переспівів од римського поета Горація, а одним з таких став відомий переспів, висловлений в типовім українськім гуморі:

„Пархоме, в щастю не брикай!

В нудьзі притьмом не лізь до неба.

Людей питай, свій розум май,

як не мудруй — а вмерти треба!”

Вславився цей поет передовсім своєю великою байкою «Пан та собака» (з 1818 p.), а в ній, в алегоричному образі пса Рябка, якого нещадно б’ють панські слуги при всякій нагоді, знайшло своє відображення безпросвітне життя кріпаків. Крім цього в гостросатиричному плані поет описує панів і їх деспотизм, аморальність, неробство. Крім байок, був він теж автором вдалих переспівів і перекладів кращих зразків з західноєвропейської літератури, а його творчість позитивно оцінили і Шевченко, і Костомаров.

Сильні нотки громадянської сатири з виразним національним колоритом подибуємо у сучасників Артемовського — Євгена Гребінки (1812-1848), з Полтавщини, який здебільш перебував у Петербурзі, де працював викладачем і тут мав нагоду щиро заопікуватися Шевченком. У 1834 р. вийшли першим виданням його «Українські (малоросійські) приказки». У цих «Приказках», що є байками, Гребінка, використовуючи досвід двох великих байкарів, а це француза Лєфонтена і росіянина Крилова, дав ряд образів з життя тварин, які, очевидно, стосувалися життя одиниць, громади чи народу. Байки його пройняті гострим дотепом, лукавством і їдкою іронією. Зокрема бере він на приціл негуманних панів, чиновників, суддів та їх злочини супроти простолюддя; висміває підлабузництво,’запроданство, вислугування перед „власть імущими”, при чому мова його віршів досягла великої досконалости. Вони зразу стали дуже популярними й утверджували етичні погляди. Заслужено назвав Франко Гребінку — найкращим байкарем в українській літературі. Був теж Гребінка активним організатором українських літературних сил, сприяв творчій діяльності молодого Шевченка та був одним з ініціяторів першого видання його «Кобзаря».

До письменників харківської групи зараховуємо теж батька української новітньої прози Григорія Квітку-Основ’яненка (1778-1843). Після не зовсім вдалих спроб писати по російському, у 1833 p., почав він писати українською мовою, при чому додержувався класичної манери, хоча це вже був початок українського романтизму. Безсумнівний вплив на його світогляд, велику релігійність і етичні принципи мала філософія Сковороди.

Починає він прозаїчною травестією «Салдатський патрет» (портрет), а дальше, в типовій для класицизму анекдотичній формі, творить сміховинні оповідання. Із скарбниці народної літератури позичив він теми до оповідань фантастичного характеру («Мертвецький Великдень»); іншу групу творять оповідання моралістичні, з яких найбільше відоме «Перекотиполе», а врешті трагічні («Сердешна Оксана» — історія покритки, що нагадує Шевченкову «Катерину»). Зовсім окреме місце займають його оповідання з ідеальними героями та з трагічним закінченням («Щира любов» і «Маруся»). Ця остання написана в дусі сентименталізму і глибоко-релігійного настрою. Вона має ту особливу вартість, що є одним, не тільки в українській, айв європейській літературі, твором, у якому автор проявив велику гуманність і співчуття до простолюддя. Крім цього це оповідання має багато цікавого й цінного етнографічного матеріалу.

Усі твори Квітки мають нескладний сюжет; форма їх — це розповідь герої здебільша позитивні, якщо не ідеальні. Правдивого обличчя українського села своїх часів, ані його проблем, не показав. А все таки, своєю селянською тематикою випередив західноєвропейських чи російських письменників, а Шевченко присвятив йому відому поему «До Основ’яненка».

Українська література першої половини XIX ст. (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *