Східноукраїнські землі кінця ХVIII — початку ХІХ ст.

Після смерті цариці Катерини II. на царський трон вступив Олександр І, що мав репутацію ліберального володаря. По всій імперії став відчутний ніби подих «нової ери».

«Малоросійським» (українським) генерал-губернатором став прихильний українцям кн. Куракін.З цього подиху «нової ери» скористались українські культурні діячі і в 1805 р. домоглись заснування приватного університету в Харкові.

Зовсім інші обставини існували на Правобережжі, де поляки одержали від російської адміністрації великі полекші, привілеї, зокрема в шкільництві. А в міжнародному аспекті положення Росії стало доволі складне, бо були це часи переможних воєн Наполеона, який встановив новий лад у всій Європі.

Наполеонівський похід проти останньої в Європі континентальної потуги, якою була Росія, викликав в Україні велике пожвавлення. Українська інтелігенція поділилась на два табори: на автономістів, що очікували від Наполеона автономії для України, і лоялістів-консерватистів, які боялися, що ідеї французької революції доведуть в Україні до зміни всього соціально-економічного ладу. Зокрема лякала їх можливість скасування кріпацтва, що було першим джерелом добробуту поміщицької кляси. З цих міркувань переважна частина, якщо не залишилась нейтральною, то поспішила на допомогу російському урядові, даючи йому 18 полків рекрутів, харчі і гроші на війну з Наполеоном.

В результаті поразки Наполеона і вирішення Віденського Конгресу (1814) прийшло в усій Європі до відновлення старих династичних прав і попереднього ладу та жорстокої реакції абсолютизму. Це, в свою чергу, викликало масову протиакцію у формі виникнення таємних товариств, масонських лож, по різних країнах Європи, зокрема серед бездержавних тоді народів, як от в Італії, Греції, Сербії, Болгарії, Польщі.

Всі ці події були відомі і в Україні, бо ж проти наполеонівські війни занесли і українських вояків-старшин в рядах російської армії аж до Франції, де вони познайомились з ідеями французької революції — свободи, братерства, прав людини, та мріяли поширити ці ідеї в себе в Україні. Але скоро прийшло розчарування. Післянаполеонівська ера принесла нову, ще більше жорстоку реакцію царату. Царський уряд встановив т.зв. «військові поселення», обертаючи українських селян у військовиків під строгою контролем) начальства (аракчеївщина), а це спричинило численні бунти й заворушення. Всі ці вияви народних бунтів в усій імперії (а було їх в роках 1826-1854 аж 674) були, очевидно, криваво здушені.

Східноукраїнські землі кінця ХVIII — початку ХІХ ст. ( За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *