Скіфи на території України

Скіфи, на території України, найбільше пам’яток залишили по собі з усіх іранських племен, що побували на нашій тереторії у І тисячолітті (від VII-II ст. до Хр.) Скіфи і цей період володіння має в культурно-мистецькому аспекті назву скитської доби.

Треба відмітити, що під назву „Скіфи” в історію увійшли численні місцеві племена південних районів східної Європи, яких історичне життя і культура розвивалась у взаємодії із скитськими племінними об’єднаннями.

Мистецтво скіфської культури

По скіфах залишились в південній право- і лівобічній Україні вали великих городищ; скитських царів ховали під величезними курганами, а навколо них робили величезні вали й рови. Розкопки таких поховань свідчать про те, що разом з небіжчиками клали їхню зброю, дорогоцінності, забитих коней і слуг. І скіфське мистецтво було дуже своєрідним і відіграло велику ролю у формуванні слов’янської культури і слов’янського житлового будівництва. Мистецтво скіфської культури було одним з джерел слов’янської мистецької спадщини. Тут треба згадати і скитську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним взором, і скитське декоративне мистецтво, основою якого є зображення тварин. Цікаво виглядають теж скитські кам’яні статуї із зображенням воїнів. До оригінальних пам’яток скитської пластики належить теж навершя із зображенням бога „папая” знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області.

Скіфи користувались усіма формами посуду, виробленого трипільцями. З цього погляду цікавий є „слов’янський” горщик, прикрашений гребінцевим орнаментом. Цей стиль був провідною формою в трипільській, кіммерійській і анто-слов’янській культурі. За ствердженням Пріцака, від скитів маємо білу сорочку, чоботи, козацьку шпичасту шапку, сагайдаки, перначі і т.п. З початком грецької колонізації (VI ст. до Хр.) на Причорномор’ї впливає на скитів усе більше антична культура і це видно у мистецьких виробах з життя і побуту скитів, виконаних у дусі грецького мистецтва. Свідчать про те знахідки в Неаполі скитському б. Симферополя, який у ІІ-му ст. став столицею скитського царства. Виявлено теж традиційні скитські будівлі, прикрашені на грецький спосіб портиками і фресками, як теж інші вироби майстрів, що наслідували античні форми.

Традиції скитського мистецтва продовжували сарматські племена, які мабуть витіснили скитів з південних степів України. Сарматське мистецтво характеризується поліхромією та оздобленням зброї та інших ужиткових речей.

Продовжується традиція звіриного стилю і появляються композиції міфологічного змісту.    (IV ст. до Хр.)

Скіфське царство

Проблемі скіфів і скіфського царства на території південної України і їх культурної спадщини присвячено дуже багато різних дослідів і студій. Існує дуже багата чужомовна й українська література цього питання і жоден поважний дослідник праісторії чи археології України не може обминути цього питання.

В зв’язку з цим не можна теж обминути мовчанкою цікаво сформульованої теорії Юрія Ґерґеля. Покликуючись на священну книгу з IX ст. до Хр. зороастризму «Авеста», що була збірником стародавніх гімнів, молитов, легенд, переказів про перволюдину „ІМЕ”, автор стверджує, що за даними «Авести» прабатьківщиною народу „Іме” була сьогоднішня південна Україна, а нарід „Іме” — це наші скіфо-українські прапредки. А дальше автор стверджує, що південні землі України були територією формування європеоїдної раси аріїв і що українські прапредки кіммерійці чи Скіфи не були якимись зайдами, бо й жодних слідів немає про їх перебування десь поза межами України. Вони були споконвічними аборигенами-автохтонами сучасних українських земель. Скіфія, твердить цей дослідник, була великопростірна імперія від Альп до Алтаю з метрополією в Україні. Скіфи — явище тубільчо українське. Вони етногенетично є народом розвитку попередніх епох, тобто трипільської і передскіфської, який сформувався на українських землях.

В подібному аспекті підійшов до цієї проблеми Олександер Дражньовський який, покликуючись на різні джерела намагається довести, що й анти — це нащадки скитів-сарматів, були передвісниками Київської Русі, і що Скіфи не були ніяким зайшлим елементом, а навпаки — були автохтонами нашої Батьківщини.

До цих. коректив нашої праісторії українська зображенням оленя історична наука поки що не зайняла становища. Думки (V ст. до Хр.)    й погляди цих авторів віднотовуємо в порядку інформації.

 

За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *