Роль міст у розвитку культури Київської русі

У розвитку культури матеріальної і духової стародавньої Русі поважну роль відіграли міста, бо ж вони були осідком зорганізованої влади, торгівлі, промислів, а надівсе шкіл і освіти.З великих міст-столиць, подібно як і в інших народів середньовіччя, промінювала культура і вони творили основні центри цивілізаційного процесу.

Українські міста в давнину розвинулися з первісних городищ і мали вигляд укріплених твердинь-фортець. Звичайно посередині, на високому горбі стояв головний замок (т.зв. дитинець), забезпечений валами й мурами, і це був центр міського життя, а довкола йшов окольний город або остріг, значно ширший, але слабо забезпечений. До города, звичайно, вели укріплені ворота або зводні мости, а до укріпленого городу прилягало підгороддя (чи пригороддя) — передмістя, де звичайно жили міщани, ремісники, купці і шукало захисту перед наїздами довколишнє хліборобське населення.

Такими більшими й найстаршими містами княжої України були Київ, Вишгород (у полян), Чернігів, Любеч (у сіверян), Турів, Іскоростень (у волинян), Буськ-Бужеськ (у дулібів), Бел з, Червень (у білих хорватів). Таких городів мусіло бути доволі багато як на ті часи, коли за даними баварського географа з IX ст. бужани мали 230 міст, уличі — 318, а волиняни — 70. Українські літописці згадують, що в ІХ-Х ст. було 120 міст, в XI ст. — 80, а в XII ст. — 119. В XIII ст. було їх усього вже тільки 32. Усього, до наїзду монголів, нара ховувалось на українських землях 238 міст. Очевидна річ, до цих даних і баварського географа, і до літописних даних, треба ставитись з деяким застереженням.

З усіх міст тодішньої Руси-України княжого періоду найбільше репрезентативне місце щодо своєї старовинности й столичної позиції займав Київ. Про досліди над його початками і самою назвою була вже згадка в одному з попередніх розділів. Тут треба тільки додати, що Київ був не тільки політичним чи економічним центром тодішньої Русі, але надівсе культурним: звідтіль бо промінювала й простягалась українська культура на всі периферії Русько-Української держави. Київ був серцем і душею всіх культурних починань так у сфері законодавства й освіти, як і суспільно-громадського ладу й міжнародних зносин.

Вели до міста різні ворота — в’їздові брами, а найславнішою з них були т. зв. Золоті ворота, так прозвані від золоченої бляхи, якою були покриті. Побудував їх кн. Ярослав Мудрий, а над ними була невеличка церковця. Сьогодні по них остались вже тільки рештки руїн. Саме місто ділилось на різні частини, де знаходились сильні укріплення (т.зв. старий город або гора) і тут стояв княжий терем і найстарша — Десятинна церква. При археологічних розкопах виявлено недалеко цієї церкви рештки двоповерхової палати часів кн. Ігоря та Ольги. В румовищах збереглися рештки мармурових баз, тобто рештки підлоги з мармуру, куски скла, фресок, мозаїк, позолоти.

Була ще в старому городі простора площа на віча й торги. В розбудованій частині Києва, т.зв. Новому городі, кн. Ярослав Мудрий побудував величаву церкву св. Софії.

З інших міст вславились Чернигів і Галич. Перший — чудовою архітектурою своїх церков дорівнював Києву. З Черниговом X ст. в’яжеться багатий скарб чернигівських могил, а саме: т.зв. Чорна могила, з її славними турячими рогами, окутими сріблом, прикрашених орнаментом. Другий — Галич, був центром політично-культурного життя Галицької Руси. А находився старовинний Галич на терені сьогоднішнього Крилоса, села Галицького району, Стани-славської області, де досі залишились величезні потрійні вали, і тут, на високій горі, стояв княжий двір і кафедра св. Успення Богородиці. Відомий теж був княжий город Холм на Волині, який за князювання Данила був важним осередком.

Наші міста за княжих часів відзначалися великою красою, а різні чужинці-подорожники описують Київ як величезне місто, що мало 400 церков, 8 торговиць і величезну силу населення. (Тут при слові Київ треба мабуть розуміти не самий Київ-місто, а всі пригороди та окраїни його).

І врешті всі ці міста в давнину були не тільки осередками торгівлі-промислу і культурного життя, були вони теж важними комунікаційними вузлами. Через стару Україну проходили дві великі магістралі, що сполучали арабів та Візантію зі Скандинавією, а Індію та Китай з імперією Карла Великого. А роль українського населення в цьому русі не була, очевидна річ, пасивна, бо в цьому міжнародному транзиті воно мало нагоду торгувати, експортувати та імпортувати, а наді все мало активний культурний зв’язок з різними народами, що й мало поважний вплив на розвиток самобутньої української культури.


(За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *