Розвиток кіномистецтва. Олександр Довженко і його культурна спадщина

Зовсім новою ділянкою культурного обслуговування в післяреволюційні роки стало кіно, яке згодом партійна радянська влада перетворила в доволі сильний інструмент пропаганди.

Для історії українського культурного процесу, виникнення і розвиток кіно-продукції в Україні настільки важливий, що з фільмовою продукцією передовсім пов’язана творчість найбільш колоритної постаті українського ренесансу — Олександра Довженка (1894-1956).

Після перших спроб фільмування ще у 1915 р. у Києві, а в 1916 р. в Одесі, появились перші фільми з українською тематикою, режисури Петра Чардиніна. Були ними «Наталка Полтавка» і Гоголя «Ніч під Різдво» та «Тарас Бульба». В 1919-20 pp., в Одесі постає перша кінофабрика Всеукраїнське Фотокіно Управління (ВУФКУ), яка не мала ніякого зв’язку ні з літературою, ні з театром, і випускала дешеві пропагандивні фільми. Продукція зі справжньою українською передусім революційною тематикою або з соціалістичним спрямуванням, почалась щойно у 1923-24 pp., але й ці фільми, з мистецького боку, були доволі примітивними. Куди кращими вже були фільми з доби НЕП-у і українізації: вони були кращі так з мистецького боку, як і технічного виконання. Таким напр. був фільм «Тарас Шевченко» (сценарій М. Панченка, декоратор В. Кричевський). Тоді теж появились фільми з історичними сюжетами («Тарас Трясило») та побутовими («Микола Джеря» — І. Нечуя-Левицького (на сайті доступно «Микола Джеря» скорочено), «Борислав сміється» — Франка, «Фата Моргана» — Коцюбинського). Всі ці фільми були виконані в натуралістичному стилі, а крайнім прикладом був фільм Гр. Епіка «Трипільська трагедія», яка розповідала про боротьбу повстанців отамана Зеленого з комуністичною навалою в придніпровських селах.

Під кінець 20-их pp. в продукції українських фільмів появляється модерний напрям, а це завдяки співпраці письменників М. Йогансена і Ю. Яновського, при чому багато помагав теж Л. Курбас, як кінорежисер. Тоді теж відзначився Амвросій Бучма. як актор.

Одначе найвищі мистецькі досягнення український фільм здобув у творчості Олександра Довженка. Літературно Довженко належить до першого покоління, але виступив він у літературі під час Другої світової війни, перебуваючи на вимушенім засланні в Москві 20 років і це, мабуть, врятувало йому життя.

Обдарений незвичайним талантом, він був здібний творити щось велике, надхненне. і. . . всюди йому зв’язували руки. Своєї винятково творчої енергії не зумів він належно примінити аж до кінця свого життя.

Свою творчу працю в кінематографії розпочав він у 1926 р. і, не враховуючи кількох початкових фільмів, встиг він створити лише два фільми, в яких виявилась його мистецька душа.

Його першим великим фільмом була картина «Звенигора» з 1927 р. („картину цю я не зробив, а проспівав, як птах”), а другим — «Земля» з 1930 p. І на цьому другому фільмі його кіно-мистецька творчість закінчилась. Радянська режимна критика зарахувала його до ворогів („Я був зачислений тоді до табору біологістів, пантеїстів, перверсіанців, спіноцистів, сумнівних попутчиків, яких можна лише терпіти” — писав він згодом про цей епізод свого життя. Навіть його студентів у кіноінституті вважали за „довженківців” — контрреволюціонерів.

В 30-их pp. Довженко був змушений жити не в Україні, а в Москві, де не творив, а „мучився” над фільмами («Іван Щорс» — фільм про героя совєтської комуністичної революції, «Аероград»). Під час війни теж продовжав свою працю над дорученими йому фільмами, як фахівець без можливості себевияву.

Говорячи про два перші Довженкові фільми, які утвердили його славу в цій ділянці, треба ствердити, що вони, щодо стилю творення, являли собою своєрідний монументалізм, досягнений експресіоністичними засобами. Виступив він у своїх фільмах не тільки як режисер, але часто як і актор та оформлювач фільмових павільйонів, бо був він теж маляр-графік. І ці два фільми принесли йому світову славу.

Вернувшись, після смерті Сталіна, в Україну, він написав два твори: він ще раз „проспівав”, імпровізований як повість, сценарій фільму «Земля», і чудово опоетизований міт української землі, повість «Зачарована Десна». За висловом Кошелівця — Довженко був „стихійно національним поетом”, а його «Автобіографія» і «Записні книжки» . . . залишаться найкращими документами про Танталові муки мистця під совєтчиною, людини, яка знає, що може, але не сміє”.

Тридцяті роки у фільмовій продукції, як і в інших ділянках, це роки соціалістичного реалізму і контролі партії, подібно як і у всіх інших ділянках культурно-мистецького життя України.

 

Розвиток кіномистецтва. Олександр Довженко і його культурна спадщина  (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *