Поява та розвиток друкарства в Україні. Іван Федоров

Епохальний винахід друку німцем І. Гутенберґом у 1450 р. і поширений на всі країни західної Європи, з’явився теж у XV ст. в більших слов’янських містах, як от у Празі, Кракові, а згодом, з початком XVI ст. теж на українсько-білоруських чи литовських землях.

Спочатку слов’янські книги друкувались латинкою, пристосованою до даної слов’янської мови, а згодом друкарство було пристосоване до кириличної азбуки, яку вже раніше вживали в рукописних книгах.

Перша слов’янська книга, надрукована глаголицею, появилась у Венеції у 1483 р., а кілька років пізніше, бо в 1491, появились у Кракові перші книжки надруковані кирилицею. Це були: «Октоїх» і «Часослов» (книжки для церковного вжитку). Видрукував їх німець Швайпольд Фіоль, і це були перші кириличні друки в світі. Чому саме у Кракові були вони надруковані — важко сказати. Можливо тому, що там була друкарня, для якої потрібний шрифт виготовив теж німець із Брунсвіку Рудольф Борсдорф, а до того в Кракові очевидно проживала група українців, бо була там і церква східного обряду.

Якщо говорити про початки друкарства у слов’янських народів, то перші друки, у формі книжкових видань, появились на Білорусі. Було це заслугою білоруса з походження, Георгія Франца Скорини. Він, після студій на краківськім і падуанському університетах, де здобув вчене звання доктора медичних наук, у 1517 р. в Празі надрукував першу книжку «Псалтир», ав рр. 1517-19 появилося 22 окремих випусків Біблії в перекладі на білоруську мову, зрозумілу тоді і в Україні. Згодом, цей же Скорина заснував словено-руську друкарню в Бильні, і його видання поширювались на Україні і Білорусі. (З інших слов’янських народів, для порівняння, варто відмітити, що перші друки появились у чехів в 1478 р., у сербів в 1533 р., у поляків у 1543 р., на Московщині у 1564, а в болгар аж у 1641 р.)

Першодрукар Іван Федоров

Точна дата початку друкарства на українських землях нам не відома, але першим українським друком (першодруком) вважається «Апостол», надрукований у 1574 р., що його надрукував у Львові Іван Федоров, який поширив друкарську штуку в Україні. За дотеперішніми джерелами, мав він бути родом з Московщини, і разом зі своїм другом-українцем Петром Мстиславцем заснував друкарню в Москві і в 1564 р. видрукував тут «Апостола», а в 1565 році — «Часовник» для церковних потреб. Але не довелось йому тут, на московській землі, продовжити свою справу, бо, підбурений ченцями, натовп підпалив друкарню, мовляв, це „діявольська справа” — чари, і обидва друкарі, рятуючи життя, втекли на Білорусь і тут, у Заблудові біля Білостоку, в маєтку литовського гетьмана Григ. Хоткевича заснували нову друкарню і в рр. 1568-69 надрукували «Євангеліє Учительноє» і «Псалтир». З Заблудова Мстиславець подався до Бильна, де продовжив друкарську справу, а Федоров — до великого тоді українського православного центру — Львова, і тут, за допомогою міщан, заснував нову друкарню, в якій в 1574 р. видав свого історичного «Апостола», що став первістком української друкованої книги.

Найновіші дослідження щодо Федорова і початків українського друкарства доводять, що: 1) не з Москви йшло друкарство до нас, а навпаки — з України в Москву, і що Федоров (справжнє ім’я Федорович) не москвин, а русин-українець, поїхав з України до Москви закладати там друкарню;

2) що перша українська друкарня мала існувати у Львові ще перед 1469 роком, бо у 1460 р. багатий львівський міщанин Степан Дропан подарував церкві св. Онуфрія і монастиреві при цій церкві свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV. підтвердив привілеєм 1469 р.

Документальні дані про це знайдено в останніх часах у книжкових фондах василіанських монастирів Центрального Державного Історичного Архіву у Львові, а які „з ряду причин не були дотепер в науковому обігу”.

Той здогад, що ще до приїзду Федорова до Львова мусіла тут існувати друкарня і що тут були надруковані слов’яно-руські книги, і що Федоров тільки обновив занедбане друкарське діло, висловив теж відомий польський історик XIX ст., Бандке. Подібний погляд на початки українського друкарства у Львові висловив галицький історик Д. Зубрицький ще в половині XIX ст. На ці погляди Бандке і Зубрицького — покликається у своїй праці теж Марченко.

Поява «Апостола» була великою подією в історії української культури. Ця книга історично започатковує українське друкарство і сприяє розвиткові українського письменства, що стало до послуг в обороні української національної Церкви і національної справи.

В порівнянні з московським, львівський «Апостол» має деякі схожості, але й має основні різниці в картинах і орнаментах, які прикрашують книгу. Наприкінці львівського видання Федоров помістив герб Львова і свій власний герб, що був фірмовим знаком цього знаменитого друкаря.

Рівночасно з надрукуванням «Апостола» І. Федоров провадив освітню діяльність у ділянці складання й друкування „начальних книг-граматик”, а зразком цього—його ж роботи «Буквар», надрукований у 1574 р. (один примірник цієї книги, відкритий у 1953 р., придбано до колекції українських стародруків бібліотекою Гарвардського університету). Цей «Буквар», складений з двох частин — азбуки і матеріалу для читання та граматичних прикладів, взятих із церковних книг, є цінною пам’яткою, бо дає нам уявлення про характер навчання в тодішніх школах слов’яно-руської мови.

Але хоч Федоров мав такі гарні успіхи у Львові, мав він теж турботи й клопоти у своїх змаганнях „духовне зерно по світу розсівати”. . . Фінансові труднощі приневолили його віддати друкарню в застав і переїхати до іншого центру науки й культури, яким тоді був Острог на Волині. Там, під опікою кн. Острозького, у 1581 р. він надрукував свою знамениту «Біблію». Після цього наш друкар, з підірваним здоров’ям, ще раз вернувся до Львова, ще раз заходився організувати нову друкарню, але в 1583 році він помер. Його першу друкарню викупив єпископ львівський Ґедеон Балабан і вона стала основою друкарні Ставропігійського братства.

В зв’язку з появою надрукованих Скориною «Псалтиря» і «Біблії», треба тут відмітити появу найбільш визначної пам’ятки перекладної літератури цього періоду, яким є «Пересопницьке Євангеліє», перекладене з болгарської мови на слов’яно-руську Михайлом Васильовичем зі Сянока в роках 1556-61, (а нам відоме у відписах з 1571 і з 1701 рр.), а фінансоване княжною Заславською „для ліпшого вирозуміння люду християнського-посполитого”. Переклад цього євангелія, що довший час зберігалось у монастирі с. Пересопниця, важний саме тим, що мова його, як на ті часи, дуже зближена до народної. А таких спроб перекладу на „руську мову” церковних книг було кілька (згадати хоч би «Катехізис» Семена Будного — кальвіна — чи частину євангелія сектанта В. Тяпинського — унітариста в роках 1570-80). Але «Пересопницьке Євангеліє» найкращий зразок української мови того часу, а до того багате воно своїм винятковим мистецьким оформленням.

Вслід за друкарнями львівською та острозькою були організовані і інші друкарні, не тільки по містах (Київ, Рогатин), але теж по селах при монастирях, (як от Крилос, Стрятин, Почаїв, Угерці).

З розвитком друкарської справи до гарного розвитку дійшло і книгодрукування, а завдяки цьому і зріст книжкового запасу. Поруч наявних староруських пам’яток в оригіналах і списках з ХІ-ХІІІ ст., появились у XVI ст. доволі численні на ті часи твори в українській і білоруській мовах, а між ними доволі багато візантійських перекладних і південно-слов’янських оригінальних творів. Переконливо свідчать про це списки бібліотеки Супрасльського монастиря на Білорусі, заснованого там у XIV ст. На час складання цього списку (1557) в згаданій бібліотеці нараховувалось 215 книжок, а з них тільки 50 богослужебних. У більшості це були книжки церковно-слов’янської і християнсько-моралізаторської літератури, твори отців Церкви, а зокрема Івана Золотоустого, Григорія Богослова, Василія Великого, Теодора Студита, Івана Дамаскина та інших. Були там теж твори історичного і природничого змісту. Тут же зберігся відомий Супрасльський літопис.

За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *