Періодизація національного відродження України

Так як питання генези українського відродження натрапляє на ряд ускладнень і зумовлень, так теж дещо складним, а проте важним є питання його хронологічної схеми. 

Розглядає це питання доволі ґрунтовно один з передових представників нової української історіографії — І. Лисяк-Рудницький, правильно стверджує він, що в поняття часового змісту не можна вкладати «українське ХІХ-те століття». Якщо, твердить він, розуміти це не календарно але як історичну добу, тоді доводиться починати від ствердження, що воно тривало довше ніж сто років, бо не від 1800-ого до 1900-ого року, але від 1780 pp. до 1914 р. Іншими словами воно тривало 130 років — від кінця козацької держави до І. світової війни.

Послідовно до цього І. Лисяк-Рудницький накреслив зовсім оригінальну і для викладу нашої теми сприємливу схему періодизації українського відродження у XIX ст. І так, усю відродженецьку добу ділить він на три основні періоди, при чому названі ним дати треба вважати не дослівними а приблизними.

Перший період — шляхетський (дворянський) — pp. 1780-1840

Другий період — народницький — pp. 1840-1880

Третій період — модерністичний — pp. 1890-1914.

Перший з цих періодів прикметний перевагою дворянства козацького походження на Лівобережжі, а польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Бо, незважаючи на прийняття цією верствою російської чи польської державно-політичної ідеології, в її надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм а навіть деякі автономістичні тенденції.

У другому періоді, що починається виступом Шевченка і триває до кінця 80-их pp., на провідне місце висувається демократична інтелігенція, яка своєю основною метою ставить «служіння народові». У цім періоді викристалізовується концепція про Україну як «етнічну національність», якої то концепції не зумів знищити російський імперський шовінізм. Але, на нашу думку, цього періоду не можна розглядати як одне суцільне явище, як одну замкнену в собі ланку подій. Хоч головним мотивом діячів цього руху був гін «лицем до народу», було народництво та намагання виявити загальноукраїнську національну концепцію, то в культурному аспекті ввесь цей рух не був народний і не легко було його здійснювати. Цей найдовший щодо часу свого тривання період (пів століття) мав свої внутрішні і різні по своїй природі ускладнення, різні етапи. Іншими словами він по різному проявляв себе в окремих декадах. Значить динаміка його не була однакова. Рямці і можливості його росту були зумовлювані зовнішньополітичними і внутрішньо-українськими умовинами, серед яких доводилось жити і працювати провідним колам відродженецького руху.

Тож в розгляді і інтерпретації цього другого періоду заходить необхідна потреба відмітити ті основні різниці і примінити поділ другого періоду на декади, зумовлені обставинами часу і можливостями та потребами такої чи іншої культурницької дії.

У третьому періоді український рух починає проникати від інтелігенції в маси і триває аж до вибуху І. світової війни, яка в історії модерного українства відкриває новий розділ.

Цю періодизацію, сперту на подіях, які переживала Наддніпрянщина, твердить І. Лисяк-Рудницький, можна теж прикласти в основних рисах і до Галичини.

Першому періодові тут відповідає доба гегемонії греко-католицького духовенства, яке творило тоді єдину репрезентативну верству, ту верству, що в перших декадах XIX ст. започаткувала відродженецьку добу. У другому періоді маємо теж до діла з типовим галицьким народництвом чи «народовецтвом». В третьому — приходить у Галичині до започаткування нової доби, що викристалізувалась напередодні і під час І. світової війни і породила нову людину — Визвольних Змагань.

І цей паралелізм історичних процесів в східній і західній Україні стверджує «внутрішню єдність українства» XIX століття.

Періодизація національного відродження України (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *