Освітня діяльність уніатів

В організації шкіл і ширенні освіти не відставали і католики-уніати. І так київський митрополит Іпатій Потій, що сам був високоосвіченою людиною, заснував католицьку колегію у Вільні та католицьку школу в Бересті. Митрополит Веньямін Рутський робив заходи у 1624 р. заснувати руську семінарію — учбове заведення, яке мало було бути на всю метрополію „спільною для русинів і москалів”, з якої вийдуть кадри освіченого духовенства. І за його (духовенства) допомогою, зовсім зникне роз’єднання не тільки в Русі, але й в Московщині, ба навіть у Волощині, Молдавії. Отці чина св. Василія Великого (Василіани) повинні були забезпечити школу професорами та адміністрацією. За 20 років своєї діяльності митрополит Рутський зробив багато позитивного для освіти України і Білорусі. Віленську семінарію перетворено на вищу чернечу школу, а настоятелями монастирів, де були школи, призначував митрополит людей тільки з високою освітою. Щоби спопуляризувати навчання серед широких народних мас і наблизити їх до розуміння обрядів, українці-католики видають книжки, шкільні підручники в мові зближеній до народної. Велику роботу в цьому напрямі розгорнули оо. Василіяни, які в роках 1620-30 мали вже 20 монастирів і майже стільки ж шкіл.

За одну з передумов розвитку семінарії Рутський вважав заборону переходити на латинський обряд, бо, мовляв, „Коли у латинських школах за чотири роки 200 руських шляхтичів перейшло на латинський обряд, то що залишиться від руської шляхти за десять років”? Після довгих заходів і витрати власних грошей вдалося митрополитові заснувати семінарію щойно наприкінці 1632 р., а в 1640 р. знищила її пожежа. У 1646 р., завдяки пожертвам громадян, її відбудовано і відкрито нижчі кляси. Митрополича семінарія в Києві, хоч і не виконала свого завдання так, як це планував її ініціатор і єпископат уніатської Церкви („щоб до неї з усіх частин Руси люди шляхетського стану і грецького обряду посилали своїх хлопців для навчання добрих наук і своєї рідної віри, що в ній народились”), але залишилась інституція, що в кращих обставинах стала б для українських католиків тим, чим стала Могилянська Академія для православних.

Про те, яке було розуміння освіти в тому часі і як до неї ставились провідні українські кола, зокрема в період Хмельниччини і після неї, є той пункт Гадяцької умови гетьмана І. Виговського з Польщею (1658 р.), де говориться про дві академії в Україні, рівні краківській, про гімназії, колегії, школи та друкарні і про свобідне друкування всяких книжок. А 20 років пізніше подібні домагання висунув гетьман П. Дорошенко, висилаючи своїх послів на Варшавський сейм. Є тут мова знов про необхідність добре розбудованого середнього і високого шкільництва і свободи книгодрукування.

 

За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *