Музика XVIII ст.

В українському музичному мистецтві XVIII ст. з одної сторони продовжується тенденція до традицій попередніх епох (кобзарі, бандуристи), а з другої — українська музика входить на нові рейки.Видно це з того факту, що дії цих народних улюбленців поволі, під тиском московського режиму, припиняються, бо Москва що раз більше почала забирати з України кращих бандуристів і співаків до своїх придворних капель так само як це робили від довшого часу російські чи польські вельможі.

Для підготовки хористів, за царським наказом, було зорганізовано у Глухові, столиці наказного гетьмана Розумовського, співацьку школу. Прекрасний хор і оркестру мала й Київська Академія, де музичне виховання стояло дуже високо. Крім цього в Україні продовжували свою працю співацькі братства і цехи, а українці ставали вчителями співу в цілій Росії і видавали тут нотні книги. У великій кількості українських колегій, ліцеїв, існували хорові капелі, театри; балети з хорами зустрічаємо теж по дворах багатих поміщиків.

В першій половині XVIII ст. музичне життя обмежувалось майже виключно до плекання церковної музики, а центром музичної культури була Київська Академія. Тут студенти навчалися грати на різних інструментах, засвоювали партесний спів (багатоголосний). Вивчені в Академії канти і псальми, мандрівні дяки і спудеї розносили по всіх усюдах країни.

Важною подією був перший друк українських нот — ірмолоїв (Львів, 1807 p.), а згодом слідували дальші видання. З часом завівся теж звичай складати церковні співи у збірники, т.зв. богогласники, а першим таким був «Богогласник» виданий в Почаєві у 1791 р.

Були теж зв’язки з західноєвропейською музикою, яка зокрема плекалась у глухівській школі. У Глухові гетьман Розумовський утримував при своєму дворі власну оркестру і театр, де, за зразком інших столиць, ставились популярні тоді італійські опери. Майже ціле XVIII ст. Глухів — столиця гетьманської України, був центром культурних розваг лівобережної України. Гетьмани, як от Скоропадський, Полуботок, Апостол, та козацька знать залюбки зустрічали та слухали приїзжих російських та чужинецьких мистців, але згодом, там же, почали творитись українські мистецько-музичні чи театральні ансамблі. Свідчить про те м.ін. високої мемуарної вартосте «Щоденник» підскарбія Якова Марковича, який протягом 50 років (1717-1767) вів його і в ньому записав багато цікавих подробиць з життя тодішньої столиці України. Найбільше розвинулося музичне і театральне життя за влади Розумовського, який подбав про окреме приміщення для театру, який остаточно утвердився в гетьманській столиці у 1751 р. Була при ньому оркестра, хор, були солісти-співаки. Все це мало назву «видовищного закладу», де навіть читались літературні твори, виконувались уривки з балету, ставились п’єси з класичної і новішої європейської літератури, а бібліотека мала великий вибір творів. Там же існувала найбільша на сході Європи нотна бібліотека; капельмейстром при глухівськім дворі був у 1753 р. композитор і диригент, родом з Підляшшя, Андрій Рачинський, який музичну освіту здобув у Львові.

З глухівської школи вийшло трьох найбільших композиторів, яких музична спадщина має по сьогодні велику вартість, а це: Максим БерезовськийДмитро Бортнянський і Артем Ведель. Вони мають неперевершені заслуги передовсім у ділянці церковної музики. Музичну освіту набули вони в Україні, згодом, деякий час, студіювали в Італії (Березовський і Бортнянський), а згодом про до вжали свою кар’єру в Петербурзі.

Коротке було життя Максима Березовського (1745-77), але він залишив по собі велику кількість музичних творів, які не діждалися друку і не довго ними користувались церковні хори. Був він теж автором популярної тоді опери «Демофант».

Дмитро Бортнянський

Велику славу здобув собі Дмитро Бортнянський (1751-1825) як капельмейстер придворної капелі в Петербурзі, а передовсім — як композитор релігійної музики. Написав він прекрасні церковні твори (м.ін. 35 концертів на 4 голоси, десять концертів на два хори, співи до Служби Божої), які по сьогодні виконуютуься церковними хорами. Перебуваючи в Італії, зумів поставити свої три опери „Алкид», „Фабій”, „Креонт”. Історики російської музики вважають його своїм композитором.

Артем Ведель

Третій з них, Артем Ведель (1767-1806), перебував якийсь час у Москві, де був диригентом у московського генерал-губернатора, згодом вернувся в Україну і став монахом в Києво-Печерській Лаврі, де здобув собі пошану як справжній аскет. А коли вийшов з монастиря, був арештований за проти-царську діяльність і майже до кінця життя просидів у тюрмі, а царська цензура заборонила друкувати його музичні твори. Панівною ділянкою у творчості цих композиторів є церковна музика „а капелля”, а головними формами є т.зв. концерти та богослужбові частини і вони стоять на висоті тогочасної західноєвропейської музики.

В Галичині, з її переходом під Австрію у другій половині XVIII ст., теж прийшло до пробудження музичного життя, при святоюрськім кафедральнім храмі у Львові існував хор і оркестра, що брали участь у церковних відправах. Згодом поважним осередком музичної культури Галичини став теж Перемишль, де списком І. Снігурський заснував перший постійний церковний хор. Там і виросли перші священики-композитори і вони творять т.зв. ..перемиську школу”. їх заслуга в тому, що вони ввели у світську музику народні галицькі мелодії.

Музика XVIII ст.  (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *