Мовознавство середини ХІХ ст.

В парі із дослідженнями історії, дослідженнями і збираннями фольклорних матеріалів та їх публікаціями, дуже важним відтинком української науки того часу були студії з ділянки української мови, яку ще дальше вороги української незалежностіхотіли вважати діалектом російської чи польської мов або вдержувати її на рівні якогось воляпюку.

І піонери українського відродження все частіше звертають увагу на мову і постійно акцентують її самобутність і окремішність та рівноправність з іншими слов’янськими мовами. І так у 40-60-их роках посилюється зацікавлення до української лексикографії (словництва). Ще на початку 40-их років письменник Павло Білецький-Носенко закінчив свій «Словарь малорусского или юго-восточнорусского язика», що мав 20 тисяч словникових позицій.

За ним пішли дальші спроби, як от М. Маркевича, а передовсім П. Галузенко-Морачевського, який склав «Словарь малоросийского язика по полтавскому наречию» (вислав до Петербурга до Академії Наук, там і пропав).

Матеріали до великого словника української мови збирав П. Куліш. Йому допомагали Шевченко, Ганна Барвінок, Василь Білозерський, Микола Костомаров, М. Маркевич та інші, але до його появи не дійшло. І врешті, згадати ще треба словник п.н. «Опит южноруского словаря» К. Шейковського, що його перші випуски появились у 60-их роках, а два останні четвертого тому — у 80-их роках.

Крім лексикографічних праць появилось у цьому ж періоді чимало мовознавчих праць про особливості української мови, її давність, діалекти.

Мовознавство середини ХІХ ст. (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *