Мистецтво Київської Русі. Архітектура

У розвитку культури княжої України визначну роль відігравало мистецтво Київської Русі, а в ньому передовсім монументальна архітектура, скульптура, живопис (малярство), мініатюра. Зразки цих галузей дійшли до наших часів у залишках матеріальних пам’яток, а передовсім церков і живопису на їх внутрішніх мурах. Чимало інформацій дали нам археологічні розкопи й письмові джерела, в яких зназодимо описи цих мистецьких споруд чи інших мистецьких досягнень, які безповоротно згинули під час численних воєн та наїздів-спустошень. Найстарші пам’ятки монументальної мурованої архітектури на українських землях походять з побережжя Чорного моря, з колишніх грецьких колоній (VII-VIII ст.), про які вже була мова. Розсліди решток античних будов та інших мистецьких творів вказують на впливи класичного грецького стилю, а на початках нової ери помітні теж впливи римського будівництва храмів, житлових будинків, оборонних мурів і т.п.

 Архітектура Київської Русі

Після навали різних кочовиків, що зруйнували грецькі міста на побережжях Чорного моря, приходить до віднови монументального будівництва у ІV-VI ст. по Хр., тобто до т.зв. старохристиянської ранньо-візантійської доби. Найбільшим осередком такого будівництва був Херсонес. Розкопки виявили, що в цьому періоді було 27 церков і каплиць, а фрагменти різних мозаїк та інших деталей вказують, що архітектурне мистецтво стояло тут на високому мистецькому рівні та приходило сюди з Греції, Малої Азії та Кавказу.

Архітектура Київської Русі починає активно розвиватись у старокняжу добу Х-ХІІ ст., коли Русь-Україна почала жити повним державним культурним життям. Як зародилось це будівництво, які форми прибрало і як розвивалось — на цю тему існує багата й різнорідна література і висловлено багато здогадів та припущень. Дослідники цього питання вказували на впливи Царгороду (Візантії) і взагалі Балкан, а теж Вірменії, Грузії і, очевидна річ, Херсонесу. Безсумнівним є, стверджує визначний український мистецтвознавець В. Сочинський, що в X XII ст. переважали у нас зразки візантійського будівництва, т.зв. середньої доби розвитку візантійського мистецтва, що витворило осібний тип церков, поширений перед тим на берегах Чорного моря, а також в Херсонесі, Керчі і таких країнах як Вірменії, Грузії, Болгарії і Македонії. А якщо першими будівничими цих церков були чужинці, каже він, то у виконанні робіт приймали участь місцеві українські майстри, які пізніше почали творити самостійно.

Коли говорити про архітектуру княжої України, то треба відмітити, що у ранній період української історії житла і всякі будівлі були з дерева. І техніку дерев яких будівель успадкували майстри Х-ХІ ст. і поволі перенесли їх в будівництво кам’яних споруд.

З запровадженням християнства першими важними будівлями стали, очевидно, церкви. З них першою і найстаршою була церква св. Іллі в Києві, і багатоповерхова, здвигнена на місці поховання вбитих князів свв. Бориса й Гліба, церква у Вишгороді.

Якщо говорити про дерев’яне будівництво цього періоду, то Київська Русь славилась визначними майстрами, а таким першим староруським архітектом був м.ін. Микола Ждан. Маємо теж відомості про архітектора Милоніга з XII і Олешка з XIII ст. Важливе місце в архітектурі займали оборонні споруди у формі дерев’яних стін, рублених з бійницями і з баштами стрільниці. Дитинець, тобто центральна площа в нутрі замкових споруд, князів, а теж визначних бояр та єпископів, обносився кам’яними мурами і саме вчасна поява кам’яного монументального будівництва була особливістю архітектури Київської Русі. З каменя будувались княжі палати (як от у Києві, Переяславі, Чернігові). Першим кам’яним храмом на Русі того часу була Десятинна церква св. Богородиці, прикрашена 25-ма банями, збудована в pp. 989-996 кн. Володимиром Великим, в центрі дитинця. Біля неї були княжі палати, а на площі — античні скульптури, привезені з Херсонесу, як воєнні трофеї. Відзначалась ця церква великою кількістю мармурових прикрас, а про красу та пишність іі внутрішнього обладнання можна судити лише з переказів і знайдених підчас археологічних розкопів, залишків мозаїк — фрескових розписів. Довший час була вона осередком усього культурного життя стародавнього Києва і до часу побудови Софійського собору вважалось кафедральним храмом, де свої проповіді виголошував великий проповідник і письменник Іларіон. У 1240 р. вона була останнім оборонним місцем києвлян підчас їх героїчної боротьби з ордами хана Батия які її знищили стінобитними машинами. Найстародавнішим храмом княжої України, що зберігся до наших днів, є Спаський собор у Чернігові, збудований у 1036 р. кн. Мстиславом Володимировичем. Він, як і Десятинна церква являє собою хрестокупольний храм, в середині багато прикрашений фресковим розписом, різьбленими деталями й мозаїчними підлогами (його відбудували в 1678 p.).

 Софіївський собор у Києві

Найвидатнішою пам’яткою староукраїнської архітектури є Софіївський собор у Києві, і в ньому виявились всі основні риси архітектурного стилю періоду розквіту Київської Руси. Незважаючи на пізніші надбудови, храм зберіг свої початкові форми. Над будовою та особливостями цієї перли українського архітектурного будівництва треба нам дещо довше зупинитися.

В 1037р., на західній частині міста збудованого кн. Володимиром, почалось будівництво нового „града Ярослава”, на нагірному боці Києва, простором 80 гектарів. Місто було добре укріплене, з нього вело троє воріт: на південь, на захід, на схід. Центром города був саме Софіївський собор, „митрополія руська”, головний собор Київської Русі.

В основу плану собору покладено п’ятинефний тип хрестокупольного храму. Мав Софійський собор два поверхи (хори), дві сходові вежі, що вели на хори, 13 бань, 5 нав, 5 апсид і галерею довкола. Внутрішній вигляд був надзвичайно багатий й урочистий. Багатоколірні мозаїки з позолоченими фонами (тлом), у поєднанні з ритуальними (церковними) предметами й барвистими мозаїчними підлогами, давали винятковий мистецький ефект. В середині собору величне мозаїчне зображення Богоматері, що молиться, славнозвісної „Оранти”, яка домінує над усіма просторами храму. Це зображення відзначається високою мистецькою й технічною майстерністю, а кольори синій, блакитний та пурпуровий створюють незвичайної краси кольорову гаму.

Крім „Оранти” є ще зображення таїнства Євхаристії та Святительського чину (отців Церкви). На вівтарній тріумфальній арці — сцена Благовіщення.

Мозаїки Софіївського собору незвичайно цікаві технікою виконання. Прикраси собору доповнювали фрески, а серед них окремо вирізняються портрети чоловіків, членів сім’ї кн. Ярослава, перші зразки світського малярства у нашому мистецтві. Правдоподібно, кажуть дослідники, були зображені теж, на південній стіні, дочки кн. Ярослава (а мав він їх п’ять), сини є на північній стіні, а на західній сам Ярослав з княгинею Іриною дарує Христові модель собору. Крім цих фресок є ще інші світського змісту, як от сцени полювання, народних гор, скоморохів, музик, борців і т.п.

Навколо Софії, крім палат, були побудовані дві церкви: одна в честь Георгія (Юрія), що було хресним ім’ям Ярослава Мудрого, друга — в честь його дружини Ірини.

Софійський собор був не тільки головним храмом київського князівства, але й головною громадською будівлею, де збиралось населення міста, відбувались церемонії, де містилося культурне життя держави, бібліотека, осередок літописання й переписування книг, тощо.

Собор вперше відновив митрополит Петро Могила (1633-38), а згодом гетьман Іван Мазепа (1690-97).

Даючи мистецьку характеристику Софіївського собору проф. Дмитро Антонович стверджує, що величавість поліхромії Києво-Софіївського собору — явище в історії всесвітнього мистецтва виїмкове. В XI ст. мало який з європейських народів міг собі дозволити на таку розкіш, а в землях зах. слов’ян, чи в німців XI ст. і поготів, нічого подібного постати ще не могло.

В роках 1045-50 збудовано теж Софіївський собор у Новгороді, а в pp. 1044-56 в Полоцьку. „Будівництво трьох Софій за часів Ярослава Мудрого, — стверджує радянський дослідник історії й культури І Марченко, — мало мету обґрунтувати необхідність збереження не лише політичної, але і культурної єдності руських земель: київської, новгородської і полоцької під зверхністю Києва й київських князів. А серед них київська Софія відіграла першорядну роль”.

 Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Другою, побіч Софійського собору, визначною архітектурною пам’яткою тогочасного Києва, яка займає особливе місце в архітектурі київських споруд, є головний храм Києво-Печерської лаври — церква Успіння Пресвятої Богородиці (1073-78). Побудована кн. Святославом Ярославичем вона нагадувала Софійський собор, хоч і мала деякі архітектурні відмінності. Як і інші церкви Києва — була багато прикрашена мозаїками і фресками роботи Києво-Печерський мистців, з яких найвидатніший був Алімпій. Ця церква, зі значними добудовами у XVII-XVIII ст., була знищена большевиками під час ІІ-ої світової війни, а під її руїнами пропали мощі великих подвижників православної церкви, між ними ігумена св. Феодосія, а теж великого культурного й церковного діяча кн. Константина Острозького.

Послаблення київської держави й зріст самостійних феодальних князівств, відбився теж на культурі й мистецтві цього часу. Хоч в основному живою і творчою була традиція київської мистецької школи, то все таки в архітектурі так Києва, як і Чернігова чи галицько-волинських земель, формуються самостійні школи й напрями, а висловом цього стали архітектори-мистці, майстри прикладного мистецтва. Такими були славний києвянин Петро Милонега, чудовий „майстер-хитрець” Авдій у Холмі і, уже згадуваний, Алімпій.

Іншою прикметною рисою цього періоду є дальший розвиток фресок і повна відсутність мозаїки, яка вже тоді була предметом люксусу. Прикладом всебічного використання фресок в церковному розписі була Кириківська церква в північній околиці Києва.

В pp. 1070-88 кн. Всеволод Ярославич побудував у Видубичах (недалеко Києво-Печерського монастиря) монастир і церкву св. Архангела Михаїла,якої залишки збереглись по сьогодні. В 1937 р. большевики зруйнували монастир, а церкву перетворили на військові магазини.

В іншому напрямі розвивається архітектура Чернігівської землі XII ст., яка була найсильнішим конкурентом Києва і від нього найбільше відокремленою. Її прикметною рисою була чудова кераміка, якою прикрашувались фасади, а теж застосування білокам’яних детайлів. Відомою спорудою чернігівської архітектури цього часу є Борисоглібський собор з XII ст. і Успенський собор Єлецького монастиря.

Близькою до архітектури Києва і Чернігова була теж архітектура Володимира Волинського, з відомим Успенським (Мстиславовим) собором з 1160 р.

Третім центром архітектури княжої Русі був Галич, але від колись численних його споруд нічого не залишилось. Галицькі архітектори користувались каменем, з якого будували стіни, склепіння та інші конструкції. Підчас розкопів у Галичі знайдено там рештки 10 церков, а єдина, що збереглася до наших днів, це церква св. Пантелеймона з 1200 р. і на ній бачимо впливи романської архітектури сусідніх країн (Польщі, Моравії і Угорщини). Перебудовану в XVI ст. церкву цю забрали для себе поляки і названо її костелом св. Станислава …

З інших церков зах. українських земель треба назвати ще церкву Золотоустого та церкву св. Богородиці в Холмі, внутрішньо багато прикрашені, як про це згадує Галицько-Волинський літопис під 1259 роком.

Крім Холма, традиції галицької білокам’яної архітектури розвинулися у Львові, де в кінці XIII ст. і на початках XIV-го було збудовано церкви св. Онуфрія, свв. П’ятниць і св. Миколая.

 

Мистецтво Київської Русі. Архітектура (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *