Маруся Богуславка

Маруся Богуславка — героїня козацької думи, легендарна українська жінка, яка випустила з турецької в’язниці козаків-невільників.

Про походження Марусі Богуславки говорить її ім’я: «дівка-бранка, попівна Богуславка». Жила колись в українському місті Богуславі у родині священика дівчина. Налетіли хмарою татари й захопили її в полон. Подолала вона тяжкий шлях від рідного міста до Криму, пережила весь жах невільницького торгу й була продана в Туреччину.

Можна припустити, що вона — жінка турецького паші. У думі розповідається, що паша довіряв їй ключі від тюрми-темниці, в якій знемагало 700 козаків-невільників:

Що на Чорному морі.

На камені біленькому.

Там стояла темниця кам’яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків.

Бідних невільників.

То вони тридцять літ у неволі продувають. Божого світу.

Сонця праведного у вічі собі не видають.

Маруся Богуславка приходить до невільників і нагадує їм, що наступного дня буде найбільше свято — Великдень. Козакам було тяжко й гірко згадувати про Великдень у неволі:

То тоді ті козаки теє зачували.

Білим лицем до сирої землі припадали, Дівку-бранку,

Марусю, попівну Богуславку, Кляли-проклинали:

«Та бодай ти, дівко-бранко,

Марусю, попівно Богу славко.

Щастя й долі собі й не мала.

Як ти нам святий празник,

Роковий день Великдень сказала!

Дума свідчить, що в Марусі Богуславки не згасла любов до рідної землі, про яку вона незмінно каже «наша». Вона вболіває за долю невільників і прагне їм допомогти. Дівчина старанно готується і на Великдень, коли турок їде до мечеті й залишає їй ключі, здійснює свій ризикований задум:

То на святий празник,

роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від’їжджати.

Став дівці-бранці,

Марусі, попівні Богуславці,

На руки ключі віддавати.

Тоді дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка,

Добре дбає — До темниці приходжае.

Темницю відмикає.

Всіх козаків.

Бідних невільників.

На волю випускає І словами промовляє:

«Ой, козаки.

Ви біднії невільники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте».

На прощання вона просить невільників:

«Тільки прошу я вас, одного города Богуслава

не минайте, Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає.

Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває.

 Великих скарбів не збирає.

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

З неволі не викупає.

Бо вже я потурчилась, побусурманилась

Для розкоші турецької.

Для лакомства нещасного!»

І от саме те, що автори думи не спрощено, а в складній психологічній і драматичній життєвій ситуації показали патріотизм української жінки-полонянки, робить образ Марусі Богуславки особливо цікавим і привабливим. І хоч Маруся «потурчилась, побусурманилась», автори думи не дорікають їй за це, бо в її серці горить незгасний вогонь любові до своєї Вітчизни.

Дума про Марусю Богуславку є історично правдивою і характером своєї героїні, і сюжетом, і побутовими подробицями, і загальним колоритом подій.З великої кількості історичних документів, що дійшли до нас, особливо так званих «распросних речей», тобто розповідей бранців, які звільнилися з полону, дізнаємося про трагічну долю українських жінок-бранок. Ці ж документи свідчать, що українські полонянки, назавжди відірвані від рідної землі, сумували, мріяли про повернення на Батьківщину.

Про трагедію української жінки в неволі свідчить такий історичний факт. Українська полонянка була завезена аж до Єгипту, де її заточили в гаремі паші. Позбавлена можливості повернутися додому, вона переконала свого сина Османа, що він має жити на землі своєї матері. Із великими перешкодами той добрався до Києва. Його розповідь, запротокольована в «распросних речах», зберігається в Центральному державному історичному архіві України в Києві.

Дума про Марусю Богуславку користувалася надзвичайною популярністю. Відомо близько ста варіантів цієї думи. Вона перекладена на російську, чеську, німецьку, англійську, французьку та інші мови. З народної поезії Маруся Богуславка перейшла в художню літературу й мистецтво.

Образ української жінки, що визволяє з неволі своїх співвітчизників, надихав поетів, письменників, композиторів.

Про Марусю Богуславку написані поеми, романи, п’єси.

Український композитор Свєшніков створив балет, а Вериківський — ораторію.

Микола Лисенко мав намір створити на цей сюжет оперу.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *