Літописання XVII-XVIII ст. — історична мемуаристика

Окреме місце в історії культури займає історична література. Літописні пам’ятки цього часу, головним чином, білоруського походження і їх інколи називають західноруськими. Таких досі відомих літописів є 13 списків. Вони різної величини й різного змісту, авторами їх не були люди церковно-монастирського середовища, а державні діячі-дипломати, канцеляристи, учителі.

Серед них найбільше вирізняється і найближчим до історіографії України є Супрасльський літопис, складений у Супрасльському монастирі біля Білостоку, а велику частину його творить т.зв. «Короткий Київський літопис». Написаний в Україні, дає він нам опис подій в рр. 1480-1500.

До української історіографії близький своїм змістом і стилем пізнішої редакції Літопис Биховця, доведений до 1507 р. У ньому м.ін. подаються інформації про відносини в Україні і на Білорусі кінця XV і початків XVI ст. Третім важним джерелом є т.зв. «Баркулабівський літопис» (білоруського походження), де висвітлюється події в Україні (і Білорусі) від половини XVI до XVII ст. Там теж розповідається про боротьбу православного табору з католицьким, про повстання і страту Наливайка. Там же знаходимо цікаві записи побутового змісту, як от описи життя народу, звичаї шляхти, козаків, духовенства, і взагалі соціально-економічні й політичні відносини в тодішній Україні, а втім і в Білорусі і в Польщі.

В цілому західноруські літописи XIV-XVI ст. подають не тільки важні і всебічні інформації того часу, але вони теж висловлюють певну ідеологію тогочасного українства і його провідних людей. Доволі сильно звучать у них антипольські і антимосковські мотиви. Літописці стараються доказати, що великі князі литовські (вони ж і руські) південно-західної Русі-України, такі ж могутні, як і їх держава. Литовське князівство, у складі якого була Україна і Білорусь, може у всьому змагатись з Польщею.

Ці літописи згодом лягли в основу розвитку української історіографії XVII-XVIII ст. і мали вплив на політичну й історичну літературу.

З історично-мемуарної прози того часу слід відмітити дуже помітну пам’ятку, а саме «Завіщання» Василя Загоровського дітям, що дуже нагадує «Поучення Володимира Мономаха». У цьому творі з 1577 р. брацлавський каштелян В. Загоровський, потрапивши підчас битви у татарський полон, пише „тестамент” для своїх двох синів: „щоб росли в страсі перед Богом, щоб в раду з невірними не входили, на дорогу несправедливих не ступали, і на стільці губителів не сідали”. Дальше йдуть вказівки, хто і в якому віці має з них вчити, а потім доручення, як найкраще одружитися. Вмираючи в полоні (1580 р.), призначив на церкву, шпиталь і переписування книг великі гроші.

 

За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *