Козацтво — ментальність українського народу

Українському козацтву, цьому унікальному явищу світової історії, належить найвидатніше місце в історичному розвитку України.

Протягом кількох століть воно відігравало провідну роль в усіх сферах історичного буття українського народу, взявши на себе здійснення найважливіших завдань, що стояли перед українською нацією.

З появою козацтва більше п’яти століть тому, вже на початку його формування, відбувається заселення і відродження спустошених ханськими ордами українських земель Подніпров’я.

Визначальним фактором появи і зростання козацтва стали масові втечі селян з тих українських земель, які були завойовані сусідніми агресивними державами.

На запустілих, але вільних подніпровських просторах українські селяни рятувалися від феодально-кріпосницького гноблення та іноземного панування. На цих землях з їхніми невичерпними природними багатствами втікачі могли вільно працювати на власному полі, особисто розпоряджаючись виробленим продуктом. Вони розривали пута феодального ладу, виходили з-під влади чужоземних феодальних держав не за допомогою збройних протистоянь, класової боротьби, повстань, а прагнули досягти цього безкровно. Таких людей називали козаками.

Козацтво поступово повертає втрачені українські землі, колонізує їх, розширюючи життєвий простір українського народу мирним шляхом, без завоювань чужої території.

Козацтво мало напівгосподарчий-напіввійськовий характер. В умовах тривожного прикордоння з Диким Полем, де чигали орди, поселенцям доводилося повсякчас давати відсіч ворожим нападам, поєднувати працю на землі зі збройною боротьбою. У середовищі козаків складалися своєрідні військові традиції.

Український народ в умовах іноземного панування та відсутності своєї національної держави намагався забезпечити собі існування та розвиток у світі. Шукаючи способів захисту, виробляючи форми самооборони та методи активної воєнної протидії збройним силам експансіоністських держав, народ саме з козацтва створив потужні збройні сили, що є, як відомо, однією з головних ознак держави. Тож саме в збройних силах України, в козацтві, була закладена ідея державності, яка згодом реалізувалася в Запорозькій Січі.

Походження і становлення Запорозької Січі є наслідком розвитку всього українського козацтва. Створена в першій половині XVI століття запорозькими козаками, які були авангардом українського козацтва. Запорозька Січ із військового центру розвинулась у своєрідне державне утворення — козацьку християнську православну демократичну республіку (Козацьку Державу) Вона мала демократичний соціально-політичний устрій, особливу військову організацію, своєрідний життєвий лад, побут і звичаї.

Влада Запорозької Січі визнавалася не лише на Запорожжі, а й усім українським козацтвом, яке боролося за утвердження національної державності, проти панування в Україні шляхетської Польщі. Отож, козацтво було ініціатором українського державотворення.

Запорозька Січ виступала як суверенна, самостійна національна військово-політична сила України й відігравала величезну роль у житті та національно-визвольній боротьбі українського народу. В Запорозькій Січі склалося Запорозьке Військо, що стало організаційною формою збройних сил України. Запорозьке Військо мало свій флот, армату, кінноту і піхоту. Воно виробило блискуче козацьке військове мистецтво, яке перевершувало стратегію і тактику феодальних європейських армій того часу.

Козацтво — збройні сили України — врятувало українську націю від геноциду з боку Османської імперії та її васала — Кримського ханства, які в XVI ст. різко активізували експансію, що загрожувала всьому європейському розвиткові, а першою їхньою жертвою була Україна. Вона найбільше потерпала від агресорів, які постійно здійснювали руйнівні напади, вбивали старих і дітей, брали в полон для рабської праці на чужині молодих і здорових чоловіків та жінок — цвіт української нації, продавали в гареми дівчат, а підлітків віддавали в яничари. Все це загрожувало українському народові повним фізичним винищенням.

Саме козацтво і передусім його центр — Запорозька Січ — взяли на себе історичну місію захисту рідної землі й порятунку української нації від турецько-татарської агресії.

Козаки укріпили фортифікаціями міста й містечка, створили військові охоронно-захисну, розвідувально-сторожову системи оборони кордонів України, що проіснували три століття.

Постійно діяли пости, форпости, бекети зі сторожовими вартовими загонами, що спостерігали за степовими шляхами і переправами через річки, за допомогою оригінальної сигналізації поперджали населення про просування татарських орд, організовували опір ворогові.

З кінця XVI — у першій половині XVII ст. збройні сили України вели національно-визвольні війни проти Османської імперії та Кримського ханства, переносячи воєнні дії на територію ворога, здійснювали великі морські й суходольні походи, визволяючи тисячі й десятки тисяч невільників. Метою походів козацького флоту на Чорному морі було послаблення військової та економічної сили Туреччини, знищення ворожого флоту, зруйнування найважливіших портів, прибережних міст і фортець, визволення невільників. Неодноразово відчувала на собі козацькі удари й столиця Османської імперії — Стамбул. Уряд цієї найбільшої держави тогочасного світу мобілізував майже всі свої війська і флот проти козаків, розцінюючи боротьбу з ними як найважчу, найскладнішу й найневідкладнішу воєнну і зовнішньополітичну проблему.

Даючи рішучу відсіч турецько-татарській експансії, козацтво примусило ворога певного мірого перейти до оборони. Воно врятувало український народ від загибелі і не допустило, щоб Україна зникла з карти світу, що мало всесвітньо-історичне значення. Врятування кожного народу нашої планети зберігає етнофонд людства.

Козацтво також протистояло пануванню Польщі, яка з другої половини XVI ст. значно посилила в Україні феодальний та національний гніт, створюючи фільварки-латифундії, відбираючи у селян землю, закріпачуючи їх, запроваджуючи нерегулярну панщину, жорстоко визискувала й насильно покатоличувала українців, що в ті часи було рівнозначно втраті своєї національності, духовному поневоленню.

Протест українського народу проти феодально-кріпосницького й чужоземного гніту вилився в унікальне, тільки Україні притаманне історичне явище «покозачення», відмови від феодальної та іноземної підлеглості. «Покозачення» по суті було спробою мирним шляхом визволитися з-під влади шляхетської Польщі та перейти під юрисдикцію козацтва, одержати право вільно працювати на власній землі.

Однак, коли внаслідок чужоземного тиску соціальна напруга й національно-релігійні конфлікти в Україні досягали краю й вибухали повстання, козацтво — збройні сили України — вело національно-визвольні війни проти панування шляхетської Польщі.

Козацтво за всю свою історію ніколи не прагнуло загарбати чужу землю, підкорити інші народи, а використовувало військову міць лише для захисту України, для визволення української землі від чужоземного панування, виконуючи другу покладену на нього історичну місію.

Внаслідок Визвольної війни 1648-1657 pp. під керівництвом Богдана Хмельницького влада Польщі на Україні була повалена. Річ Посполита опинилася на межі катастрофи. Однак історичні умови складалися так, що справа визволення українського народу не була завершена. Та попри все величезним історичним результатом цієї війни було те, що козацтво, згуртувавши навколо себе всі національні сили, витворило нову національну державність — Українську Гетьманську державу. Її будівничим став перший гетьман України Богдан Хмельницький, який розширив та підняв на вищий щабель українську державність Запорозької Січі. Більше століття козацтво наполегливо відстоювало Українську Гетьманську державу в боротбі з російським царизмом.

Геополітичне розташування України визначило її належність до європейських країн. Через козацтво український народ уже з другої половини XVI ст. включається в політичні й суспільні процеси, що відбувалися тоді на Європейському континенті. Дуже активні були торгові зв’язки українського козацтва та міщанства з Європою через балтійські порти, а зі Сходом — через Крим.

В Європі козацтво вважали суверенною військово-політичною силою, яка впливала на міжнародні відносини і навіть визначала за певних обставин хід політичних і воєнних подій, зокрема визнавалося загальноєвропейське значення тривалої і тяжкої боротьби козацтва проти Кримського ханства і Османської імперії.

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. протистояння турецькій експансії залишалось однією з найгостріших проблем воєнно-політичного життя Європи. У Західній Європі утвердилось уявлення про Запорозьку Січ, як про аванпост християнського світу на прикордонні з мусульманським Сходом. Вважали, що козацтво створ2оо для Західної Європи заслін від турецько-татарського наступу. Вже в кінці XVI ст. західноєвропейські держави направляли посольства в Запорозьку Січ, залучаючи запорожців до антитурецької ліги і коаліцій.

Національно-визвольні війни козаків, міщан і селян проти панувапня шляхетської Польщі в Україні також мали загальноєвропейський резонанс і розглядалися як одна із ланок протидії католицькій лізі, котра об’єднувала групу європейських держав, що репрезентували контрреформацію. Її очолював Ватикан, а бастіоном на Сході була Польща, чию могутність і розхитувала Україна.

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, в якій основну військову силу становили козаки, була однією з найзначніших подій блфхливої європейської історії, а за своїм розмахом та масовістю, — може, кайбгіьпшм повстанням серед національно-визвольних і соціальних рухів тогочасної Європи. В Україні, як і загалом в Європі, всенародна війна за звільнення від чужоземшого панування поєднувалася з антифеодальною боротьбою. Український народ боровся за знищення феодально-кріпосницького ладу, за поширення на всі верстви статусу козаків, тобто вільних людей. Маючи одночасно національний і соціальний характер. Визвольна війна 1648-1657 pp. була багато в чому схожа на європейські ранні блфжуазні революції.

Козаки, Запорозька Січ ставали на соціальний захист українського селянства, впливали на формування у нього національної самосвідомості, демократичного, державницького світогляду.

Козацтво своїми коренями генетично виростало із селянства. Козак, який ставав хоробрим професійним воїном, водночас залишався хліборобом, займався промислами, ремеслом, був творцем матеріальних і духовних цінностей. Іван Франко справедливо стверджував, що козацтво, будучи самопородженням українського народу, було його захисником і заборолом і мало подвійну мету своєї боротьби — національне і соціальне визволення рідного народу.

Носій ідеї непідлеглості — вільне від кріпосницької залежності козацтво — навіть в останні часи свого існування в умовах Російської імперії, незважаючи на погіршення суспільно-економічного становища, все ж користувалося певними, хоч і обмеженими, правами та привілеями. Воно залишалося своєрідним соціальним ідеалом, до якого прагнуло закріпачене селянство. Козацтво втілювало народну мрію про волю. Селянський рух, який у XVI-XVII ст. називався «покозаченням», у XVIII ст. трансформувався в рух «шукачів козацтва», тобто тих, хто домагався відновлення козацького статусу.

Навіть у другій половині XVIII ст., у період розгулу в Російській імперії кріпосницького свавілля і поширення феодальної ідеології, український селянин не корився долі, не мав страху перед жорстокою імперською державною машиною і суспільною пірамідою, на вершині якої стояли цар і клас феодалів. Українському селянству були абсолютно чужі царистська ідеологія, монархічні ілюзії, притаманні російському селянству. Український селянин не вважав царську владу божественною, вічною і не вірив у «доброго царя».

Вирішальний вплив на формування в українських селян поглядів на державний устрій справляла Запорозька Січ. Вищу законодавчу владу Січі репрезентувала військова рада, де обиралися глава держави — гетьман — та інші старшини-урядовці, де вирішувалися найважливіші питання тощо. На Запорозькій Січі ніколи не було кріпацтва. Тому, коли у 1775 р. Запорозька Січ була ліквідована, український народ створив багато історичних пісень і дум, у котрих засуджував царицю Катерину II, за наказом якої було зруйноване «славне Запорожжя», називаючи її «клятою, вражою бабою».

Запорозька Січ стала історичною альтернативою тому шляху, яким ішла Російська імперія з її феодально-кріпосницьким гнобленням селян, котрі мало чим відрізнялися од рабів, з її колоніальною політикою денаціоналізації, русифікації, абсолютистсько-необмеженою централізованою царською владою. Історія на прикладі Запорозької Січі давала шанс народам Російської імперії йти шляхом прогресу. Але царський уряд нещадно знищував носія альтернативного шляху.

Не тільки селяни України, а й міщани та духовенство вбачали в козаках захисників рідного краю, які героїчно, наполегливо й невтомно протягом століть виборювали волю від турецько-татарських нападників, польсько-шляхетських поневолювачів, од колоніального ярма Російської імперії. У своїх визвольних боріннях козацтво завжди мало якнайширшу народну підтримку. Навколо козацтва гуртувалися інші верстви і групи українського суспільства.

Для українського народу найповнішим втіленням сутності козацтва були запорожці. У цьому народному погляді відбилася особлива роль Запорозької Січі в історії козацтва і всієї України. Після того як Катерина II зліквідувала гетьманство в 1764 р. і донищувала навіть залишки Української Гетьманської держави, Запорозька Січ залишалась єдиним носієм української державності, останнім оплотом автономії в Україні, оплотом волі, демократизму і національної незалежності, притулком для втікачів од кріпацтва, місцем розвинутої економіки і прогресивних фермерських форм господарювання, вогнищем свободолюбства, героїзму, блискучого військового мистецтва. Запорозька Січ до останнього подиху боролася за державні права і свої землі, на які наступав царський уряд. Саме на Запорозькій Січі розвинувся і удосконалився той особливий фізичний і психічний, духовний та інтелектуальний тип козака, який сформувався в Україні. Запорозький козак відзначався високими морально-етичними якостями, сильним почуттям патріотизму, розумінням найвищої цінності волі та незалежності, фізичною міццю, витривалістю й вмінням концентрувати енергію. Ці риси закріпилися на генетичному рівні, вплинули на формування всієї української нації, її ментальності. Народ ставився з глибокою повагою і любов’ю до запорожців, які виростали в його очах до символу мужності, людської честі та національної гідності, у своїх піснях і думах оспівав запорозьке козацтво.

Українській жінці-козачці належить величезна роль у козацькому вихованні нації, грандіозному історичному процесі творення українським народом матеріальних, моральних і духовних цінностей.

На покозаченій Україні жінка була рівноправною з чоловіком навіть юридично. Чоловік ішов на Січ, на війну, а жінка — берегиня роду — давала лад господарству й дітям, зберігала в часи лихоліття свою сім’ю. Для дітей вона була прикладом у всьому. Милосердя до бідних і знедолених, доброта й сердечність притаманні українським жінкам-козачкам. Українські жінки були глибоко віруючими християнками, на моральних основах православної релігії виховували дітей. Широка освіченість жінок України вражала іноземців.

Козачка-мати стояла на висоті розуміння інтересів України. Жінки брали участь у різних сферах життя, виступали діячками на полі просвітянському, громадському, навіть державному. В роки борні за волю і незалежність України до козацьких лав поруч із чоловіками ставали жінки й підлітки.

Українська нація зобов’язана козачкам тим, що виробився яскравий національний жіночий характер, сповнений гуманістичної теплоти, патріотизму, людської гідності та духовної сили.

Козацтво зробило великий внесок у розвиток культури і духовності українського народу. Козацька старшина і козаки побудували багато православних храмів, архітектурний стиль яких одержав назву «козацьке бароко». Козацькі думи та пісні, в яких відбилося героїчне й трагічне життя України і в яких живе гаряча любов до Батьківщини, відзначаються неперевершеною художністю. Вони несли високі й шляхетні ідеали, мали величезний вплив на піднесення національної самосвідомості українського народу, формували його внутрішній духовний світ.

У Запорозькій Січі розвинулося самобутнє, оригінальне, яскраве, різножанрове мистецтво. Культура Запорожжя генетично була зв’язана з усією українською культурою, її джерелом були традиції українського народу. Однак історичні особливості буття запорозьких козаків визначили й особливості їхньої культури. Втікачі прибували на Січ із різних регіонів України. На Січі з’являлися й представники інших народів. Кожен був носієм своїх культурних традицій, які в Запорозькій Січі переплавлялися, немов у горнилі.

Мистецтво Запорозької Січі мало великий вплив на розвиток мистецтва всієї України і міцно ввійшло складовою частиною в духовне життя сучасної української нації.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *