Київські романтики. Кирило-Мефодіївське братство

До оживлення на полі українознавства у цьому другому після Харкова осередку української культури, багато причинився перший ректор Київського університету, історик, філолог, етнограф, а в парі з цим і великий прихильник романтичної філософії Шелінга, Михайло Максимович.

Був він невтомним дослідником старовини, а його збірки пісень з 1827-34 і 1848 років належать до найкращих та мали великий вплив на літературу. Тут же, у Києві, в сорокових роках зійшлися і діяли М. Костомаров, що був там професором університету, П. Куліш (високоталановитий письменник, етнограф, історик), П. Маркович (етнограф), В. Бєлозерський (громадський і культурний діяч) і Т. Шевченко, який був уже автором першого «Кобзаря» з 1840 р. і славним поетом. А серед київської молоді, що була — як писав згодом Куліш, — „глибоко просвічена св. Письмом і братською духовною чистотою” відзначались такі, як М. Гулак і В. Білозерський. Ця молодь сполучувала християнство з філософською романтикою.

В противенстві до романтичного захоплення старовиною харків’ян що не уявляли майбутнього, а тільки вели розмови про якесь мрячне українсько-слов’янське відродження, для київських романтиків якраз майбутнє стає основним світоглядом. Тут і джерело створення у 1846 р. організації з романтично-християнською платформою, таємними обрядами, іконою та іншими агрегатами, що нагадувало масонську ложу, — Кирило-Мефодіївського Братства, яке за короткий час свого існування принесло немалі літературні та ідеологічні плоди. А висловом цієї ідеології був твір «Книги битія (буття) українського народу», яких автором був М. Костомаров. Написані біблійним стилем, на зразок подібних книг на Заході (як от хоч би польського романтика-місіоніста А. Міцкевича «Ксєнґі народу і пєльгжимства польскеґо»), вони подають спершу картину світової історії та її розвитку, а дальше йде історія слов’ян, що є „спадкоємцями царства Божого”. . . Ширше змальована історія України та її поневолення. Закінчуються «Книги» романтичною картиною „відродження або повстання України з мертвих”. Ідеологічно і літературно цей твір кладе підвалини під якесь нове майбутнє, при чому вони писані високим біблійним стилем, живою народною мовою, нав’язують до традицій харківських романтиків.

Поява «Книг битія» припадає хронологічно на час виступу Шевченка, що був причасний, а може й членом Кирило-Мефодіївського Братства, і він своєю геніальною творчістю тільки скріпив та утвердив віру київських братчиків у нову реальну Україну, і став справжнім моральним авторитетом цього новосформованого товариства, що прийняло назву „Братства”. І вже сама його назва слов’янських святих, просвітителів слов’ян, вказувала на його характер. Не було в Братстві аристократів, а членами були вчені, письменники, урядовці, представники національно свідомої інтелігенції, молоді.

Братство ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, поширення освіти та об’єднання всіх слов’ян в одну федерацію, в якій кожний нарід зберігав би свою внутрішню суверенність. Провідну роль призначалось Україні, а Київ мав стати столицею федерації і тут мав би збиратися загальний сейм.

У Братстві не було єдності думок: Костомаров, Куліш обстоювали поступові реформи, Шевченко, Гулакта інші були за революційні методи, включно з поваленням царату. Короткотривале існування Братства (на донос студента Петрова) було спричинене арештом його чільних членів і їх засланням до різних міст європейської Росії, при чому найважча кара зустріла Шевченка: десятирічне заслання в солдати в оренбурзьку кріпость, без права писати і малювати.

Київські романтики. Кирило-Мефодіївське братство (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *