Києво-Могилянська академія 17-18 ст. Заснування — програма — діяльність

Особливе місце в розвитку освіти, науки і національно-культурного руху в Україні того часу, належить Києву і його школам.

1615 р. Гальшка Гулевичівна, дружина мозирського маршала Лозки, „палаючи побожною ревністю до віри грецької” подарувала Київському братству садибу на Подолі під монастир (згодом Богоявленський) та школу „дітям так шляхетським, як і міським”. Відкрило цю школу братство в 1615/16 академічному році, з чотирма відділами, в яких навчали граматики, риторики, філософії та мов грецької, латинської, слов’яно-руської та польської. Все навчання велось у дусі православному. Ректорами цієї першої в Україні вищого типу школи були такі визначні люди того часу, як відомий культурний діяч і письменник Іов Борецький (1615-1618), Мелетій Смотрицький (1618-1620), Касіян Сакович (1620-1624).

Діяльність Київської братської школи розгорнулась в умовинах релігійної боротьби і була передовсім спрямована на захист православ’я, яке саме серед провідних кол цієї школи знайшло велику моральну підтримку, як теж з боку козацтва і гетьмана Сагайдачного.

Її заснування у 1615 р. було започаткуванням вищої освіти в Україні, бо саме вона — Київська братська школа — стала родоначальницею Києво-Могилянської Академії.

Прийшло до того 16 років згодом (1631), коли то київський митроп. Петро Могила заснував у Києві при Києво-Печерській лаврі, на зразок західноєвропейський другу т.зв. лаврську школу. Перед тим одначе вислав він закордон кількох молодих здібних людей для студій на викладачів, а зі Львова запросив відомих педагогів — Ісаю Козловського та Сильвестра Косова. Школа мала 100 учнів, а навчання велось у латинській і польській мовах. Заснування школи при лаврі викликало негодування серед київських братчиків, які вбачали в цьому конкуренцію з братською школою. Цей конфлікт закінчився компромісово. Митроп. Могила погодився об’єднати обидві школи в один навчальний заклад і так 1632-ого р. постала відома в історії українського шкільництва колегія, перетворена згодом на академію. Братство дало згоду вважати Петра Могилу фундатором цієї колегії і з цього часу прийнялась для неї назва Києво-Могилянської Колегії (згодом Академії).

Діяльність Колегії після її об’єднання, розгорнулась на вищій основі. У ній зосередились кращі професорські сили, які крім своїх, користувались тогочасними досягненнями західноєвропейської науки. Ця вища школа зберігала національні традиції шкіл України, а при цьому прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Своїм рівнем навчанням і досягненнями Києво-Могилянська Академія в 30-их рр. XVII ст. і пізніше в нічому не поступалась перед подібними західноєвропейськими школами. Митроп. Могила перевів теж основну реформу школи, а перша важна риса цієї реформи була в тому, що викладовою мовою Колегії стала виключно латинська мова, знання якої вважалось тоді ознакою освіченості.

„Латинська мова нам на те потрібна — пояснював Могила — щоб бідної Руси не називали глупою Руссю. Обманець говорить: „Учіться по грецьки, не по латині”. Це добра рада, але корисна в Греції не в Польщі, де латинська мова має найбільший успіх. Поїде бідака на трибунал, на сейм, на сеймик, на громадський або земський суд, без латини платить вини (судові кари).

Без неї (лат. мови) нема ні судді ні возьного, ні ума ні посла.

Не треба нас підганяти до грека, стараймося за неї при латині так, що,

Бог дасть, грека буде для свята а латина для щоденного вжитку”.

Щоби учні швидше могли опанувати латинську мову, їх зобов’язували розмовляти з наставниками і між собою не тільки на лекціях але і вдома чи то в бурсі по латині. І студенти Академії блискуче володіли цією мовою. Вони вільно читали, перекладали, розмовляли, складали орації, писали листи, тощо. А втім латинська мова була тоді мовою офіційного листування.

В навчальній програмі прийняв митроп. Могила як зразок організацію єзуїтських колегій, що тоді стояли найвище в Европі. Отже прийняв програму т.зв. сімох вільних наук, а саме: граматики, реторики, поетики (піїтики), філософії, математики, астрономії, і музики. Ці предмети викладались у восьми класах, а це в чотирьох класах граматики а теж в класах поетики, риторики, філософії і богослов’я. Увесь курс навчання тривав 12 років. З ходом часу і зміни обставин цю програму модернізовано і введено до неї теж ще інші предмети. І так напр. з початком XVIII ст. латинську мову поступово витісняє тодішня літературна мова (українська), але все таки латинська мове ще довго вивчалась у вищих школах України.

Продовжуючи традиції братських шкіл, в Академії викладали також і старослов’янську мову, що займала важливе місце серед мов ученого світу. Значна увага приділялась грецькій мові. Її знання давало доступ до найбільших скарбниць світової культури. Крім цього була ця мова важна теж при богословських студіях. У висліді Київська Академія виховала ряд відомих українських елленістів XVII-XVIII ст.

Була в програмі Академії теж польська мова і її навчання продовжувалось до к. XVIII ст. Це було зумовлене польською літературною традицією в академічних курсах а теж культурними зв’язками України і Польщі. Треба теж відмітити, що чимало українських письменників того часу писали свої твори польською мовою, що сприяло їх розповсюдженню поза межами України. А проте українська мова так в Академії як і в загально-культурнім користуванні промощувала собі щораз то міцніші шляхи. В стінах Академії в живій народній мові народилось чимало псалмів, дум, кантів і т.п., що згодом переспівувались народом. У XVIII ст. до програми введено теж мови французьку і німецьку, а для студій богослов’я були теж курси єврейської мови.

Окреме місце в Академії займали студії філософії. Викладали її професори, які слухали філософські курси в закордонних колегіях чи університетах. Програма філософських курсів Києво-Могилянської Академії притягала увагу українських дослідників від давнішого часу. Але їхня оцінка цих курсів була інколи однобічна. Вони трактували ці курси як схоластичні, відірвані від життя (напр. М. Возняк). Одначе праці новіших дослідників останніх десятиріч (зокрема радянських) показали, що не тільки філософія томізму (вчення св. Томи з Аквіну), що обґрунтовувала передовсім богословські науки, але теж Аристотелівська філософія викладалась в класах Академії і що її професори зокрема у XVIII ст. популяризували ідеї реформації і світського гуманізму. Крім античних філософів вони брали теж під науковий розгляд і викладали філософію учених гуманістів (як от Еразма з Ротердаму, Яна Амоса Коменського), а згодом теж філософські вчення представників нового часу (Декарта, Гобса, Спінози). Передове місце в розвитку філософії займають такі вчені як Іннокентій Ґізель, Степан Яворський, Георгій Кониський, Теофан Прокопович. Цей останній напр. у своїх викладах рішуче виступав проти середньовічної схоластики і першим пропагував філософію Декарта, Локка, Бекона та пояснював о своїх викладах систему Коперника і Галилея. Почесне місце в історії розвитку прогресивної філософії належить вихованцеві Академії — Гр. Сковороді.

Таким чином Києво-Могилянська Академія була визначним центром філософської думки слов’янського світу XVII-ro і першої пол. XVIII ст.

Важливе місце в програмі Академії займали теж малювання і музика. В ділянці малярства тут у Києві розвинулась своєрідна мистецька школа, зокрема в ділянці портрету і гравюри. Незвичайно основно плекалось теж хорове мистецтво і шкільний театр.

З заснуванням Києво-Могилянської Академії прийшло теж до систематичного відряджування найбільш талановитих випускників закордон, де вони удосконалювали свою освіту та одержували кращу педагогічну підготовку.

Майже всі видатніші професори Академії навчались в закордонних університетах чи академіях Європи. Згадати б тільки таких вчених-діячів як Іннокентій Ґізель, М. Кононович-Горбацький, Симеон Полоцький і інші. На окрему увагу заслуговує вже згадуваний І. Ґізель, — українізований німець (прусак), що з протестанта став православним. Він був теж висланником Могили на вищі студії закордоном, а по смерті митрополита став професором і ректором Академії і в культурнім житті України зайняв видне місце.

Відрядження закордон, хоч втішалось загальним признанням так серед професури як і студентів-випускників, проходило інколи в дуже дивних обставинах. Вони, що правда, „до інших держав за наукою ходили із-за морів змудрілими верталися”, а проте все це відбувалось інколи ось як: . . . „Випускники Академії — відмічають два дослідники53 — відзначались нестерпним бажанням до знань, енергійним прагненням до освіти і задля науки не зупинялись перед жодними перепонами чи небезпеками. З країни православної, яка суворо оберігала свою віру, вони вирушали по Польщі, до Парижа, до Венеції, до Риму, ставали уніатами, навіть католиками, щоб лише отримати . . . доступ до джерел знання — „віночок на голову і перстень на руку”. А потім добившись своєї потаємної мрії, покірно повертались на батьківщину . . і займали скромні місця у тій самій келії, де раніше були учнями” . . .

Бібліотека Академії

З науково-навчальною діяльністю Академії тісно пов’язана історія її бібліотеки. Самостійні праці викладачів-професури і їх наукових досліджень, писання філософських і теологічних чи інших трактатів, полемічних творів, як і зайняття студентів, все це вимагало добре засобленої в різновидну літературу бібліотеки. Для створення і укомплектування такої бібліотеки Академія вже з перших років свого існування встановила широкі міжнародні зв’язки. На адресу Академії надходили різні видання з таких центрів європейського книгарства, як Венеція, Рим, Париж, Берлін, Лейпциг, Амстердам, Краків, Вільно, і це дало змогу слідкувати за розвитком тогочасної науки й літератури.

Але дійсний початок бібліотеки творили власні видання. Книжковий фонд Академії започаткував виданий ще у 1616 р. друкарнею Києво-Печерської лаври «Часослов». А дальше, призначений у 1617 р. ректором Київської братської школи, високоосвічений культурний діяч України Іов Борецький привіз зі Львова, з друкарні Львівського братства, велику кількість примірників греко-слов’янської граматики «Адельфотес»; згодом прибув до Києва викладач львівської школи, вчений і церковний діяч Лаврентій Зизаній і привіз зі собою чимало навчальної літератури (м.ін. примірники своєї «Граматики», віленського видання 1596 р., підручники з риторики, діалектики, латинської граматики, твори античних істориків і філософів). У 1619 р. до фондів бібліотеки долучено «Граматику» М. Смотрицького, а в 1627 р. «Лексикон славеноруський» Памви Беринди.

Окрему увагу приділяв бібліотеці Петро Могила. Він придбав для неї твори видатних античних авторів, як от Овідія, Ювеналя, Сенеки, Горація та інших. Перебуваючи в Кракові і Варшаві він закупив для бібліотеки такі видання як «Метафізика» і «Логіка» Монасія, «Красномовство» Каузіна, «Про республіка», «Політика», і «Вступ до стоїчної філософії» Ліпсія, твори середньовічного філософа Авіцени, коментарі до промов Цицерона, та інші вартісні книги. А вмираючи, записав Могила Академії всю свою приватну бібліотеку яку, щодо кількості книг, ледви чи можна було порівняти до якоїсь іншої книгозбірні того часу в Україні. До нашого часу з бібліотеки Академії збереглися твори Еразма з Ротердаму (1527) і «Підручник Логіки», написаний професором Академії Кононовичем-Горбацьким (1639-40 рр.).

У XVIII ст. книжкові фонди Академії значно зросли. Вона мала своїх постійних постачальників у всіх більших центрах Європи і користувалась великою популярністю серед освічених кіл України, Росії і закордону. Її називали „палатою розуму”.

На жаль, бібліотека Києво-Могилянської Академії не збереглась до нашого часу. Особливо пострадала вона під час пожеж 1780 і 1811 рр. Згоріло тоді близько десять тисяч томів а між ними цінні джерела до нашої історії.

Значення і заслуги Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська Академія мала величезний вплив на культуру України. Її історії, розвиткові і досягненням присвячено чимало праць і студій.

І так визначний історик української літератури професор М. Возняк м.ін. стверджує: „Маючи професорами людей із західноєвропейською освітою, вони розвивали і серед українського громадянства і в письменстві науковий напрям, ознайомлювали з західноєвропейською наукою і методами наукових дослідів; знання латинської мови відкривало шлях до європейської науки”.54 „Могилянська Академія — пише історик М. Чубатий — стала правдивим першим українським університетом, що виховав сотні української освіченої інтелігенції за зразками західної культури”. Будучи не тільки навчальним закладом, але і науково-ідеологічною установою, вона майже за 200 років свого існування виховала цілу плеяду державних, політичних, військових та освічених діячів, які дали великий вклад у національно-визвольну боротьбу і в розвиток культури, науки і національної самобутносте. Велика заслуга в тому великого митрополита Петра Могили, який створив цілу добу в історії української культури і православної Церкви. „Можна з цілою рішучістю сказати, що доба Могили була апогеєм сили і значення православної Церкви в польській державі, епохою великої самопевності, свідомості своєї сили і далекосяглих надій православної ієрархії”. Цитуючи ці слова великого історика М. Грушевського, другий чільний і заслужений український історик наших часів О. Оглоблін стверджує: „Ці слова констатують факт величезного значення і щодо минулого стану української Церкви, від якого так різнилась Могилянська доба, і щодо майбутнього розвитку української національної ідеології. Великим щастям для України і Української Церкви було те, що в цей критичний момент української історії, на чолі Церкви став Петро Могила, цей великий чужинець, що зробив для неї стільки, що кілька наступних століть не могли, не зважаючи на всі зусилля своїх і чужих, витратити того величезного капіталу, що його утворено в часах Могили . . . Доба Могили — це доба великих планів і великих досягнень. Утворення Києво-Могилянської Колегії/ Академії, цієї слави і гордосте київських Афін, що незабаром стала „Альма Матер” для всього православного Сходу, це був той пам’ятник, що його було досить, щоб увіковічнити ім’я великого митрополита в історії української культури”.

Незвичайно високу оцінку значення і заслуг Києво-Могилянської Академії в історії розвитку українського вищого шкільництва та взагалі української духовости, зустрічаємо в по-мистецьки оформленій монографії київського видання, авторства Зінаїди І. Хижняк з 1981 р. Залишаючи на боці типове для українських радянських публікацій (теж і наукових) надто очевидне промосковське спрямування тієї праці, авторка, спираючись на багатому джерельному матеріалі, в розділі п.н. „Культурні зв’язки Києво-Могилянської Академії” та в „Післяслові” до своєї публікації, дає ось яку характеристику цієї гордосте української науки XVII-XVIII ст.:

. . .„Розвиток духової культури українського народу в XVII-XVIII ст. нерозривно пов’язаний з історією Києво-Могилянської Академії. Цей вищий загально-освітній навчальний заклад протягом майже двох століть задовольняв освітні, наукові й громадські потреби України”. . .

„Саме в Академії формувалась українська літературна мова, література й поезія, в яких відбивались тенденції демократичного світогляду народу.

В Академії був започаткований перший в нашій країні театр. Ґрунтуючись на давніх вітчизняних, освітніх традиціях, Київська Академія змістом і рівнем навчання відповідала вимогам тодішньої вищої освіти”.

. . .„Саме з Академії вийшло багато визначних громадських, політичних державних і освітніх діячів, вчених письменників, поетів, художників, композиторів. Вони працювали в різних галузях суспільного й культурного життя. Були організаторами і викладачами численних освітніх закладів країни. Поповнювали органи управління Війська Запорізького, працювали в державних установах України й Росії, сприяли переведенню прогресивних державних реформ XVIII ст.”

„Києво-Могилянська Академія була визначним центром Просвітництва. Її видатні діячі піднесли значення науки в громадському житті, поширювали серед народу освіту і наукові знання. Ідеї гуманізму й її просвітництва професори Академії пропагували в курсах лекцій, публіцистичних та літературних творах і втілювали у виховний процес”.

Але Академія була не тільки центром-джерелом, звідки український народ черпав силу і мудрість для своєї культури. Її вплив сягав далеко поза межі України. З послуг Академії її професорського складу, з наукових праць і друкарської продукції повними пригорщами користала передовсім Московщина, чи не повних двісті літ експлуатуючи українську культуру зокрема ж науку і її кращих творців у різних видах. Цій справі присвячено десятки різних праць і студій в мовах українській, російській, німецькій, англійській, тощо. Києво-Могилянській Академії дуже багато завдячувала в XVII-XVIII ст. теж Білорусь, а крім цього шукали з нею творчих і активних зав’язків у різний час і в різній формі, такі країни як Угорщина, Далмація, Молдавія, Болгарія, Сербія і інші.

 

За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *