Заснування Києво-Могилянської академії

Одним з найцікавіших феноменів української культури XVII — XVIII ст. стала школа, яку сучасники називали колегіумом (колегією), або — на пошану її фундатора — Києво-Могилянським колегіумом, згодом Києво-Могилянською академією. Як вже зазначалося, безпосереднім попередником цього вищого навчального закладу була Київська братська школа. У Києві українська братська школа могла розвиватися вільніше, ніж братські школи у Львові та Луцьку, оскільки перебувала під захистом козаків.

Деякі автори дотепер повторюють погляд істориків середини XIX ст., що школа при братстві Богоявлення в Києві вже існувала наприкінці XVI ст., а в 1588 — 1589 рр. була перетворена патріархом Єремією зі скромної братської школи на колегіум. Однак ряд документів засвідчує, що як братство, так і школа в Києві були організовані в 1615 — 1616 рр. 1 Першими ректорами братської школи були Іван Борецький (пізніший митрополит Йов), Мелетій Смотрицький, а в 1620 — 1624 рр. Касіян Сакович. Пізніше ректором був, ймовірно, білорус з Могилева Спиридон Соболь, а в 1628 — 1631 рр. Хома Ієвлевич, теж з Могилева. Наскільки кваліфікованими були керівники і педагоги школи видно хоча б з того, що Касіян-Каліст Сакович був автором філософського тексту 2.
Матеріальною підставою для функціонування школи був подарунок Галшки (Єлизавети) Гулевичівни Лозчини, дружини мозирського маршалка Стефана Лозки, 14 жовтня 1615 р. земельної ділянки Богоявленському монастиреві «на монастир… также на школу дітем, так шляхетським, яко і местським» 3. В акті було підкреслено, що школа негайно («зараз») розміщується на подарованому дворі. Слід гадати, що свою фундацію меценатка вирішила зробити під впливом справжнього ініціатора заснування школи і братства в Києві І. Борецького, колишнього вчителя і ректора Львівської братської школи. Тим самим братство і школа при ньому, очевидно, функціонували з кінця 1615 — початку 1616 р.
Про мотиви заснування школи в 1625 р. братчики писали в листі до російського царя: «Ми, великим коштом, влаштували для православних дітей школу для вивчення слов’янсько-руської і грецької мов та [предметів, які викладають] інші вчителі, щоб діти не пили з чужого джерела смертельну отруту схизми, не відходили в темряву римської віри» 1
Школу до «наук елліно-славенського і латино-польського письма» було затверджено грамотою єрусалимського патріарха Феофана 1620 р., в якій йшлося про надання Київському Богоявленському братству прав ставропігії. Те, що засновник і фактичний керівник школи Іван Борецький став тоді ж київським православним митрополитом, дуже сприяло авторитетові братського навчального закладу.
Від самого початку у Київській братській школі були класи інфіми, граматики і синтаксими. Таким чином, і ця школа була побудована на засадах, що прийшли в Україну із Західної та Центральної Європи 5.
Цінні дані про Київське братство і братську школу містять відомі вірші Касіяна Саковича, які декламувалися школярами 1622 р. на похороні гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і того ж року були опубліковані в лаврській друкарні 6. В них підкреслено, що до братства записався сам гетьман з усім Військом Запорозьким. Такий акт мав на меті охорону братства від репресій польсько-шляхетської влади. Також і документальні матеріали підтверджують діяльну підтримку Київського братства козацтвом, що дало братчикам змогу розгорнути широку культурноосвітню діяльність, добитися високого рівня викладання в своїй школі.
Найважливішим джерелом про організацію школи наприкінці 20-х рр. XVII ст. є автобіографічна записка вихованця цієї школи Гната Євлевича. З неї видно, що весь навчальний заклад мав назву «Школи київські», бо складався з окремих «шкіл» (класів) — фари, інфіми, граматики, синтаксими. Заслуговує на увагу також лист братчиків до російського царя з проханням про матеріальну допомогу від 17 січня 1626 р. Тут зазначено, що головне завдання школи — виховання відданих своєму народові людей, які були б стійкі у переконаннях, непримиренні до національно-релігійного зрадництва, до якого часто доводило навчання в католицьких школах. Школа названа в цьому листі «училищем… языка словеноросского, еллино-греческого і прочиих даскалов» 7.
Братчики не згадували в цьому листі про вивчення латинської мови. Очевидно, вони вважали, що згадка про це не сприятиме доброзичливому ставленню урядових кіл Москви до братської школи.
З викладачів школи відомі вчитель інфіми Яків Мемлевич, вчитель граматики Сава Андрієвич з Могильова, вчитель синтаксими Василь Березецький, вчитель «руської школи» (початкового класу) уставник Федір родом з Росії. Всі вони були, за свідченням одного з їх вихованців, людьми «світськими, благородними і гідними свого звання» 8. Цінним джерелом для вивчення складу учнів школи є вже згадані вірші Касіяна Саковича, де вказано прізвища тих, хто виголошував окремі уривки. Аналіз соціального походження учнів дає можливість зробити висновок, що з самого початку братська школа була загальностановим навчальним закладом.

1627 р. архімандритом Києво-Печерської лаври став Петро Могила. Він задумав влаштувати школу при лаврі, причому більшою мірою, ніж братство, наслідував західноєвропейські зразки. Можливість конкуренції з братською школою нової школи, яка була б цілком під контролем києво-печерських ченців, викликала незадоволення серед населення Києва, козаків і пов’язаного з ними духовенства 9. Найближчий співробітник Петра Могили Сильвестр Косов згадував пізніше, що кияни, — очевидно, міщани й козаки — збиралися поруйнувати лаврську школу, а її викладачів потопити в Дніпрі. Врешті, колишній ректор братської школи митрополит Йов Борецький у своєму заповіті під страхом неблагословення доручив Петрові Могилі і його близькому співробітникові луцькому єпископові Ісакієві Борисковичу, щоб «фундували школи тільки при братстві, а не де-інде». Заповіт було підписано 1 березня 1631 р., а вже 11 березня Петро Могила записався до братства як старший брат і пожиттєвий опікун 10. Формальним записом до братства архімандрит прагнув усунути опозицію братчиків проти його плану створити вищу школу в лаврі, а не при братстві, як це заповідав фундатор братської школи Борецький. Перебуваючи в червні того ж року у Львові, Могила запросив звідтіля до Києва Ісаю Трофимовича-Козловського і Сильвестра Косова на посади вчителів.
Незабаром школа в Києво-Печерській лаврі відкрилась і Ісая Трофимович-Козловський став у ній ректором і професором філософії, а Сильвестр Косов — префектом. Пам’яткою діяльності нової школи є панегірик «Евхаристеріон албо вдячность», вручений учнями Петру Могилі з нагоди Великодня 1632 р. Автором передмови до нього, а може, й самого панегірика, був професор лаврської школи, колишній вихованець братської школи Софронія Почаський. У панегірику оспівуються всі сім «визволених» наук, у тому числі граматика, риторика, діалектика, арифметика, астрономія, геометрія. Це — ясна вказівка про намір орієнтуватися на західні взірці.
Під тиском братства, від імені якого виступили українські шляхтичі Київщини, духівництва на чолі з митрополитом Ісайєю Копинським та запорозьких козаків (лист від імені гетьмана Івана Петражицького підписав Сава Гробневський) 11 Петро Могила змушений був погодитися на злиття лаврської школи з братською, причому об’єднана школа 1632 р. стала функціонувати на Подолі, на місці колишньої школи братства. Братство визнало Петра Могилу фундатором школи і погодилося підпорядковуватися йому як старшому братові і покровителеві.
Таким чином, справа скінчилася компромісом. Щодо місця школи було виконано побажання Борецького, міщан, козаків, але фактично це був тріумф засад Петра Могили, який надалі визначав характер і напрям об’єднаної школи 12. Цю школу і пізніше часто називали Києво-братською школою (колегіумом), згодом — Києво-Могилянським колегіумом, ще пізніше, з 1701 р. — Київською академією (за традицією її називали ще Києво-Могилянською академією). Зустрічається в літературі другої половини XVII ст. і образне окреслення «Могилянський Атеней». Наявні у джерелах назви «Києво-братський колегіум», «Києво-братський монастир» стали приводом до того, що деякі дослідники вважали Київську школу (колегіум, академію) другої половини XVII — XVIII ст. братським навчальним закладом 13. Насправді, у цей час братства вже не існувало, хоч назва «братський» традиційно застосовувалася щодо монастиря і школи 14.
На відміну від колишньої братської школи, в Могилянській колегії вчителями були не світські люди, а ченці братського Богоявленського монастиря. До речі, й сам монастир нерідко називали духовним братством, або й просто братством, хоч, ясна річ, це не було братство в традиційному для української науки значенні слова. Ректором колегіуму став архімандрит Богоявленського монастиря, — і цей порядок зберігся надалі. Як вказувалося, при організації колегіуму він був підпорядкований Могилі як «старшому братові». В грамотах митрополита Ісайї Копинського і «військовому листі» запорозького війська було застереження, що патронат над братством і школою визнається за Могилою за його особисті заслуги і не має переходити на наступних архімандритів лаври. Незабаром (1633) архімандрит Петро Могила став ще й Київським митрополитом; після його смерті Києво-братський монастир і колегіум (академія) фактично підпорядковувалися наступникам Могили на митрополичій кафедрі, хоча вони вже й не називалися старшими братами.
Традиція про те, що Київська академія веде свій початок від світської братської школи, зберігалась і пізніше, навіть тоді, коли в Києві забули вже, в чому полягала діяльність братства. Коли 1764 р. лівобережна козацька старшина просила царський уряд дати дозвіл на відкриття університетів у Києві та Батурині, в петиції за підписом гетьмана Кирила Розумовського зазначалося: «Перший з цих університетів у складі чотирьох факультетів може бути в Києві, на тому самому місці, де сьогодні Києво-братський училищний монастир, з якого слід усунути монахів, а на тому місці спорудити- будинки для вчителів та учнів. Під час заснування київських шкіл попередником моїм — малоросійським гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, а потім митрополитом київським Петром Могилою, там не було монастиря, а лише братство, тобто таке місце, де могли мешкати світські й духовні люди, що приходили для навчання» 15. Як бачимо, у 60-х рр. XVIII ст. в Україні вже не уявляли справжнього характеру колишнього Київського братства, забулось і те, що Могила заснував не братську школу, а лаврську, тобто монастирську. Проте в пам’яті залишилося головне — те, що найстарша школа вищого типу в Києві, яка дала початок пізнішій академії, була братським навчальним закладом.
Хоч Київський колегіум та пізніша академія і не можуть вважатися братськими школами, вони зберегли чимало з традицій своєї попередниці — братської школи, яка існувала протягом 1615 — 1632 рр. Серед студентів академії значний відсоток становили вихідці з міст усіх частин України. Вона стала загальноукраїнським всестановим вищим навчальним закладом і згуртувала навколо себе найвідоміших культурно-освітніх діячів, вчених, літераторів. Саме завдяки діяльності академії та Києво-Печерської друкарні Київ знову став найвизначнішим культурним осередком України.
Університетський рівень Київської школи відзначали також західноєвропейські автори XVII — XVIII ст. Відомий французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан, який перебував у Києві в 30-х рр. XVII ст., зазначав у своєму «Описі України», що у Києві на Подолі в братській церкві міститься «університет або академія, яку вони називають «Братською церквою» 1б. Англієць Джон Белл, побувавши в Києві 1737 р., підкреслював, що «Київський університет користується великим авторитетом у цих краях» 17. На карті України, виданій T. K. Лоттером в Ауґсбургу в середині XVIII ст., спеціальним умовним знаком позначено наявність у Києві академії, тобто вищого навчального закладу.
Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум брав участь в організації філіальних шкіл, де викладання велося за програмою Київської колегії — «ведле порядку школ києвских». Зокрема, філією Київської колегії були засновані в 1634 р. школи при Вознесенському монастирі у Вінниці і при Богоявленському монастирі у Крем’янці. В 1639 р. Вінницька школа перейшла до містечка Гоща, де раніше була аріанська школа. Власниця цього містечка княгиня Раїна Соломирецька заснувала і забезпечила відповідними фондами Михайлівський монастир з умовою, щоб при ньому діяла школа. Високий рівень викладання в цій школі видно хоча б з того, що ректорами її були такі високовчені професори, як Ігнатій Оксенович Старушич і Інокентій Гізель. Варті уваги слова Касіяна Саковича, що, мовляв, унійні школи «нічого не варті не тільки порівняно з латинськими, а й порівняно з школами Петра Могили — Київською та Гойською». У другій половині XVII ст. Кременецька школа припинила діяльність, а Гойська (Гощанська) занепала 18.
З актів польської адміністрації видно, що польський уряд, діючи в інтересах католицької церкви та її навчальних закладів, прагнув не допустити до створення української латиномовної школи вищого рівня та її філій. З цією метою король Владислав IV не дозволив викладати в Київській колегії та її філіальних школах тих предметів, вивчення яких вважалося прерогативою вищих навчальних закладів, і забороняв викладання латинською мовою. 29 жовтня 1634 р. він надіслав Петрові Могилі повторне суворе розпорядження, наказуючи «негайно скасувати друкарню латинську і латинські школи так, щоб їх не було ні в Києві, ні у Вінниці, ні в будь-якому іншому місці». У випадку невиконання цього розпорядження король погрожував суворим покаранням за «непослух, що породжував бунти і свавілля» 19. 27 листопада 1634 р. король писав до одного з керівників польської адміністрації в Україні 20: «Отримавши звістку, що печерський архімандрит відкрив латинські школи в Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах, ми розпорядилися, щоб він ці школи обов’язково закрив і скасував. Однак він не тільки не виконав нашої волі й наказу, а встановлює нові такі школи. Це зневага до нас, бо він не має від нас ніякого дозволу і повинен обмежуватися руськими школами. Тому вимагаємо, щоб ви спершу йому нагадали, щоб облишив свій намір і обов’язково скасував латинські школи. А якщо цього не послухається, вимагаємо, щоб ви не допустили поширення цих шкіл і повідомили йому, що маєте наш наказ скасувати ті школи, які заснував всупереч нашій волі» 21.
1636 р. сейм під тиском козаків і православних шляхтичів дозволив вивчати в Київській колегії мови й науки, однак не далі початкових ступенів філософського циклу — діалектики й логіки. Викладання богослов’я, яке було необхідне для формального визнання школи академією, заборонялося 22.
1658 р. за умовами Гадяцького договору козацька старшина добилася від польського уряду дозволу на відкриття в Україні двох академій — Київської та ще однієї. Ця угода не набула чинності. Все ж поступово викладання в колегіумі досягло рівня вищого навчального закладу гуманітарно-риторичного спрямування, що пізніше було формально визнано в царських грамотах 1694 і 1701 рр.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *