Етнографія. Фольклористика ХІХ ст. в Україні

У сорокових роках пожвавлюється етнографічна діяльність українських вчених. У 1845 р. створено Російське Географічне Товариство, а його членами стали українські вчені-етнографи та аматори: М. Максимович, М. Маркевич, А. Метлинський, М. Судієнко, А. Афанасієв-Чужбинський та інші.

На початку 1848 р. поширено програму т-ва в Україні, стараючись прослідити специфічні особливості українського життя й побуту, мови, звичаїв, тощо. У 1851 р. відкрито Комісію для опису губерній Київської учбової округи (до неї входили губернії: Київська, Полтавська, Чернігівська, Подільська та Волинська), де теж брали активну участь фахівці-вчені. Комісія видавала наукові збірники, в яких надруковано чимало цінних праць з української етнографії.

В той же час появляються цікаві і важні праці з ділянки фольклористики. Студії в цьому напрямі започаткував ще у 1849 р. Михайло Максимович («Сборник украинских песень»), за яким слідує його ж праця — пояснення деяких українських пісень. Куліш видає в Москві книжку про українські народні перекази, а теж чимало фольклорних записів помістив він у «Записках о Южной Руси». Кулішеві теж належить «Збірка малороссійских пословиць». Фольклорові присвячена дисертація М. Костомарова про історичне значення руської народної поезії, а не менше цінною була Метлинського «Народние южнорусские песни», складена з записів багатьох осіб, а між ними таких як М. Гоголь, Марко Вовчок, М. Максимович, П. Рудченко та інших. Великим знавцем усної народної творчості був і Шевченко, що був знаний з того, що вмів дуже легко розпізнати справжню народну пісню від літературної поезії. Але не всі записані Шевченком пісні дійшли до нас.

Етнографічні та фольклорні матеріали широко використовували українські письменники, які дуже часто самі були збирачами народної творчості.

Етнографія. Фольклористика (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *