Драматургія. Театр XVIII ст.

Давня українська драма, що до половини XVII ст. зробила лише перші кроки, в другій половині XVII і в першій XVIII ст. осягнула значний розвиток і завершення. 

Теорія драми розроблялась на курсах поетики, які були в програмі викладів Києво-Могилянської Академії, а крім цього чимало місця теорії і практиці драми присвятив у своїй «Поетиці» Т. Прокопович, який свої теоретичні настанови базував на таких старовинних авторах як Есхіль, Аристофан, Плавт, Теренцій та інші. Його теорія про три види драми (трагедія, комедія і трагікомедія), надовго залишилась найбільше оригінальною. Професор поетики був зобов’язаний не тільки читати лекції з теорії, але теж для ілюстрації писати драми та інші драматичні твори і виставляти їх силами самих студентів.

Шкільний театр

Найдавніша згадка про такі вистави в Києві припадає ще на кінець 30-их і початок 40-их років XVII ст. Шкільні спектаклі ставились під час Різдвяних свят і Великодня, іноді під час приїзду видатного діяча або під час іспитів, на сцені колегії або на майдані. Основна сцена мала означати землю, горішня (підвищення) — рай, а нижня — пекло. Були також декорації, костюми, і застосовувались світляні та звукові ефекти. Важливою особливістю драми є м алегоризм, нахил до символів так, щоб глядач міг здогадатись, кого вони відображають (покору, ворожнечу, віру, надію, ласку, розум, щастя і т.п.).

Найвищого розцвіту досягла українська драма в першій половині XVIII ст. і з цього часу походить найбільша кількість п’єс. З середини XVIII ст. драма занепадає, бо ж і освіта тоді в упадку, а в другій половині XVIII ст. в Київській Академії було заборонено театральні видовища і професори перестали писати п’єси.

Кількістю репертуар українського шкільного театру був доволі великий. З того часу збереглось 30 драм і їх рівень не однаковий. Тематично це були драми на біблійні сюжети (великоднього посту чи різдвяного циклю). Другу групу творили драми про святих (міраклі), алегоричні (мораліте) та історично-біблійні сюжети.

Найпопулярнішими в шкільному репертуарі були драми великоднього і різдвяного циклю, а з цього останнього — найзамітнішою була «Комедія на день Рождества Христового» Дмитра Туптала. Крім зображення подій Різдва, виступають в ній алегоричні й мітологічні постаті. В цю „комедію” вбудовано зручно теж окремі сцени з українського життя (селяни, пастухи).

Подібна до неї є різдвяна драма М. Довгалевського «Коміческоє дійствіє».

З міраклів, яких сюжетом є життя святих, легенди про їх чудеса, подвиги і терпіння за Христову віру, збереглося лише три, а з них найзамітніша анонімна драма про «Олексія — чоловіка Божого», з другої половини XVIII ст. З циклю мораліте з алегоричним змістом найкращою є «Воскресіння мертвих» Георгія Кониського, написана за усіма правилами тодішньої поетики (пролог, п’ять актів, епілог). В алегоричній формі Кониський у цій драмі засуджує сваволю та несправедливість судів і видні там теж риси сучасного суспільного життя.

Професійні пєси

Найвищим досягненням давньої української драматургії є історичні драми, а з них перше місце належить драмі Т. Прокоповича «Владимір». Автори цих драм намагались відійти від шаблонових містерійних образів і сюжетів та

наблизитись більше до сучасності та заторкали злободенні питання життя. Образи минулого були тим серпанком, а яким були приховані проблеми сучасного політичного й культурного розвитку.

Такою є теж трагікомедія Прокопович а, поставлена студентами Київської Академії в 1703 p., а її сюжетом є прийняття  християнства князем Володимиром Великим. Але в сюжет п’єси, її образи й конфлікт автор вклав актуальні справи: прославляючи просвітителя Русі — автор хотів прославити свого добродія, російського царя Петра І, і його політику. В серйозний зміст «Владиміра» автор впровадив теж комедійні сцени і через те вона називається трагікомедією. Ця драма, поминаючи її очевидну ідеологічну спрямованість, є все таки синтезом усього попереднього розвитку драматургії і знаменує собою новий етап у розвитку цього жанру української літератури. Місце алегорій починають у ній займати конкретні історичні особи, живі люди. Автор уклав теж у свій твір прогресивні ідеї науки-освіти, боротьби проти духового застою. Написана вона тогочасною українською мовою з численними церковнослов’янізмами.

Другою визначною драмою з того часу є п’єса невідомого автора (мабуть Прокоповича або двох інших викладачів Академії), з дуже довгим, у барок-ковому стилі, заголовком:

«Милость Божія, Україну от неудоб носимих обид лядских чрез Богдана Зиновія Хмельницкого, преславних войск запорозких гетмана свободившая і дарованими єму над ляхами побідами возвеличившая, на незабвенную толких его щедрот пам’ять репрезентованная в школах Києвских 1728 літа».

В драмі йдеться про національно-визвольну війну проти Польщі. Перемоги Хмельницького трактується у драмі як прояв Божої милости. В центрі уваги — самий Хмельницький, як відважний, справжній лицар. Польську шляхту наділено самими негативними рисами: вони боягузи, страхопуди, втікають з поля бою. Крім цього автор виступає проти ксьондзів, шинкарів, орендарів, які використовували й гнобили народ. Драму написано на 80-річчя початку національно-визвольної війни. Хмельницький остерігає козацьку старшину (а були це часи гетьманування Д. Апостола) від надмірного захоплення золотом, маєтками, торгівлею. Позитивна програма драми — об’єднати все козацтво в одну військову силу, яка служитиме захистом вітчизні. Проникає її великий патріотизм і віра в майбутнє України. Жоден драматург XVIII ст. не міг піднятися до рівня автора «Милости Божія».

Як історично-літературне явище, шкільна драма, зокрема «Владимір» і «Милость Божія», стоїть на висоті давньої європейської духовної драми, яка хоч у XVII ст. вже віджила, щоб уступити місце театрові Шекспіра, Льопе де Вега і французьким класикам, то все таки її народження в Україні в XVII ст. і дальший розцвіт у першій половині XVIII ст. привів до появи драматичних творів Котляревського, Квітки Основ’яненка, а в дальшому — до драми доби реалізму.

Інтермедії. Вертеп. Ляльковий театр

Подібно як у XVII, так і в XVIII ст., найжиттєвішими у даному драматичному репертуарі були інтермедії, тобто комічні вставки у поважну штуку. Найбільш відомими з того часу були інтермедії, що входили до драми Довгалевського і Кониського «Воскресеніє мертвих», у яких автори ввели постаті козаків, селян, циган, поляків і т.д. Таких інтермедій та інших подібних комічних діалогів дійшло до нас приблизно 50. їх, як сказано, вставляли в антракти поважної драми або виставляли самостійно. Дієвими постатями в них є представники різних прошарків населення, а щодо змісту, то це або побутові сценки з сатиричною закраскою, або наявна сатира. Виконували інтермедії й соціальну функцію, — вони або показували експлуатацію селян польськими панами, або негативні персонажі взагалі, із симпатією ставились до поневолених і використовуваних селян чи до їх оборонців — козаків.

Інтермедії органічно зв’язані з народною творчістю; чимало з них це пряма розробка народних анекдот, а мова, в противагу до більшості шкільних драм, близька до розговірної, живої мови народу. Інтермедії вплинули на розвиток нової української комедії.

Іншою, дуже своєрідною, формою драматизованої дії була доволі популярна т.зв. вертепна драма, або іншими словами — ляльковий театрВертеп, тобто печера, в якій народився Христос, мав вигляд більшої коробки-будиночка, у якому ляльки пересувались на дротах, непомітно для глядача. На верхньому поверсі відбувалась релігійна частина вистави. Тут звичайно сидів Ірод, що, довідавшись про народження Христа, наказував своїм воїнам вбити всіх віфлеємських немовлят, за що смерть стинала косою його голову, а чорт тягнув тіло до пекла. На нижньому поверсі, у супроводі танців і співів, ішли комічні сценки з реального життя, на зразок інтермедій, а персонажі їх

мали вид ляльок зодягнених так, як звичайно бувало, і вони розмовляли народною мовою, і вся цд світська частина була пройнята веселим сміхом. Вертепні вистави дули дуже довго популярні і в деяких країнах збереглися до нових часів.

Сатиричні та інші вірші

Серед рукописів XVIII і на початку XIX ст. знаходимо чимало анонімних сатиричних віршів фольклорного походження, як от про «Марка Проклятого», що дібрався до Києва і зумів звідтіль визволити козаків-праведників. Одна з сатир з 1764 р. натякає на акт царського уряду про відібрання від монастирів земель і кріпаків, через що поважно зменшилось число монастирів. Таким є теж «Плач лаврських монахів», які гірко скаржаться на цей удар. З-поміж традиційно анонімних авторів одне тільки прізвище нам відоме, а саме — священика з Київщини другої половини XVIII ст., І. Некрашевича, автора епістолярних поезій, діалогів з гумористичним забарвленням.

Були в тому часі зразки і інших віршів, як от панегірики на пошану знатних людей чи про гайдамаччину; були зразки громадської лірики, любовної, інтимних переживань, були це т.зв. романси, сентиментальні пісні, дуже популярні в псевдокласичній західноєвропейській літературі. Автори любовних пісень уводили до своїх творів образи запозичені з народної поезії і деякі з них приписуються певним авторам, як от Марусі Чураївні.

Драматургія. Театр XVIII ст. (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *