Григорій Сковорода — біографія та творчість

Найбільш маркантною постаттю української культури XVIII ст., зокрема її другої половини, був великий мислитель-філософ, письменник Григорій Савич Сковорода (1722-1794), творчість якого витиснула нестертий слід на становленні нової української літератури. Речник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах видвигнув основні проблеми філософічного, суспільно-політичного та етичного характеру.

Григорій Сковорода — біографія

Уродженець села Чорнухи на Полтавщині, він уже 16-літнім юнаком вступає до Київської Академії, був два роки співаком придворної царської капелі в Петербурзі, три роки провів закордоном (Австрія, Чехословаччина, Польща, північна Італія, Німеччина), а після повороту в Україну (1753 р.) він викладає в переяславській колегії поетику, в роках 1754-59 стає домашнім учителем у поміщика Ст. Тамари. Згодом, продовж десяти років, знову викладає поетику та етику в харківській колегії. Він постійно відмовляється прийняти чернечий стан, залишає цю колегію у 1769 p., як теж і свою педагогічну кар’єру, і останніх 25 років веде мандрівне життя, побуваючи в селах і містах серед народу Лівобережжя, Приазов’я, Вороніжчини, Курщини. В 1794 р. вмирає в селі Іванівці (сьогодні Сковородинівка) на Харківщині.

Всебічно обдарований, Сковорода здобув основну освіту в Київській Академії і там ґрунтовно вивчає класичні мови, західноєвропейську літературу і філософію, знає мови польську і німецьку.

Основне місце в його творчості займають філософічні твори (трактати і діалоги), а з літератури — збірки поезій «Сад Божественних пісень» і збірка байок «Басні харківські». Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість їх розповсюджувалась по Україні в рукописних списках.

Більшість його творів друкувались тільки випадково в різних антологіях і то зі списків руки. Перше, і то не повне, видання Д. Багалія появилось друком щойно в і о 4 р., тобто в століття смерті, та Бонч-Брунєвича у 1912 p., і вже в 1920-их роках вони стали бібліографічною рідкістю. Останнє повне видання появилося в Києві у 1961 р.

Твори Григорія Сковороди

Сковорода, як філософ і письменник, був на свій час енциклопедично освіченою людиною і був добре ознайомлений не тільки з античними філософами (Сократ, Платон, Аристотель, Сенека, Епікур), але й новітніми, як напр. Декарт чи Спіноза. Був сучасником великого німецького філософа Канта.
З філософічної спадщини Сковороди треба назвати такі, як:
1. «Начальная дверь к християнскому добронравію».
2. «Наркіз. Розглагол о том — узнай себе».
3. «Симфонія, нареченная книга Аскань о познании самого себе».
4. «Діялог или разглагол о древнем мире».
5. «Кольцо».
6. «Разговор називаємий Алфавит или Буквар мира».
7. «Благодатний Еродий».

Творчість Григорія Сковороди

Довгий час творчий профіль Сковороди був наче б то незрозумілий, не вивчений як слід і не оцінений належно. Перші дослідники підходили до постаті великого філософа доволі поверхнево, як до легендарної постаті мандрівника-старця чи навіть співця-кобзаря, наче б то якогось дядька з сопілкою і палицею в руках, що, мандруючи з села до села, навчав людей розуму чи пояснював їм св. Письмо. Вивчити й уточнити його духове обличчя в тих часах, коли він жив і діяв, було неможливо; не дозволяла на це ні царська-світська, ні духовна цензури. І про такого ж мудреця збереглася в народі пам’ять, як символу самоусвідомлення й творчості «собі самому». Але слово і наука Сковороди жили не тільки в народі, але й в освічених колах тогочасної України, бо ж мав він вплив передовсім на перших творців, передвісників національного відродження, як Котляревський чи Квітка, і на самого Шевченка. Відмітив це Костомаров у 1860 pp., який почав відрізняти Сковороду, як проповідника правди і добра, дійсного від ідеального, народного, легендою оповитого. А втім треба було ждати ще яких 30 років, бо аж у 1890-их роках появилось знову кілька праць про його філософію, як от уже згаданого Багалія, а теж Сумцова, Житецького. Вони перші почали вивчати філософію Сковороди і перші накреслили його риси, як мислителя європейського рівня.

Двадцяті роки XX ст. принесли дальші нові дослідження (Єфремова, Плевако, Петрова), але в сталінський період нищення українського культурного відродження, знову його промовчувано. Щойно в 50-их роках прийшла черга на новий ряд дослідників, але на їхніх працях зразу було видно штамп офіційщини, тобто марксистського спрощеного трактування філософії Сковороди, як речника «просвітительства, гуманізму і селянського демократизму». Що більше, вони зважились навіть приписати Сковороді вплив російської літератури на його творчість та вчинити з нього ідеолога матеріалізму і критика св. Письма. Вони, врешті, по режимному трактують визначну роль Сковороди в українському культурному процесі. Правда, у 60-их роках радянський письменник 1. Дзюба зважився назвати Сковороду «першим розумом нашим» і старався показати справжнє обличчя нашого філософа. Але це був тільки відокремлений випадок, бо загалом усі радянські дослідники акцентують матеріальне, ніж моральне у Сковороди, багато уваги приділяють символіці його байок, і тенденційно звужують його місію типового українського філософа свого часу, якого печать духа не затерлась по сьогодні.

Найбільше до вивчення справжнього Сковороди і справжньої суті його філософії причинились українські дослідники на еміграції, а з них передовсім Дм. Чижевський та І. Мірчук (цей останній у своїх працях в німецькій мові). Синтезу цих усіх досліджень над Сковородою подав К. Митрович у своїй сконденсованій студії п.н. «Портрет Сковороди» і там же визначив основну суть його філософії та її місце в європейській філософії і в українському культурному процесі.

Григорій Сковорода (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *