Вплив західноєвропейського відродження та філософії гуманізму на Україну

На загальний розвиток культури XIII -XVI ст. дуже негативно відбилися історичні події. Більша частина українських земель перейшла до складу литовсько-руської держави, і це в значній мірі мало вплив на зниження культурного процесу. Не стало блискучих князівських дворів, Україна збідніла, а навіть на деякий час втратила митрополита, що переніс свою столицю до Москви.

Але культурні традиції все ще продовжували існувати і поволі в Україну почали приходити нові подуви, спершу з Півдня (з Візантії і Болгарії), а згодом зі Заходу. Від літератури тих часів залишилось не багато, почасти з зовнішніх причин (напади татар), але і з внутрішніх: провідна верства втратила зацікавлення літературою так, що ця остання втратила свою актуальність. До загибелі старої літератури, на зразках якої могли виховуватись чергові покоління письменників, причинився теж доволі швидкий розвиток друку в XVI-XVII ст. та перехід чималої групи, природніх для тих часів, літературних меценатів-шляхти до польського чи католицького табору. В складних і важких умовинах того часу пропало безслідно чимало творів княжої України, які у відписах збереглися лише на Півночі.

В наслідок зруйнування культурних осередків в центральній Україні та її міст, літературне життя XIII-XVI ст. жевріє лише на західних окраїнах в сусідстві з Білоруссю. Оригінальна творчість розвивається слабо, літературні пам’ятки ідейно та стилістично продовжують школу Київської Руси. Традиції літописання підтримує Галицько-Волинський літопис та Литовський.

Починаючи з другої половини XIV ст. і на початку XV посилюється зв’язок української літератури (як і білоруської) з літературою південних слов’ян, отже з болгарською і сербською. На Україні перебувають вихідці з Болгарії, як от Кипріян, що став київським митрополитом і його родич Григорій Цамвлак, що згодом теж став православним митрополитом у Польщі і Литві, і розвивають перекладницьку й переписувальну діяльність у сфері церковної літератури. З Болгарії та Сербії приходить низка нових перекладів переробок повістей, відомих на Русі вже перед тим (як от «Александрії»), а теж переклади творів отців Церкви. Але після упадку Константинополя (1453 р.) візантійський вплив у літературному житті слов’ян, а втім і українців, безповоротно сходить на другий план.

З кінцем XIV ст. приходить до зв’язків з літературами Заходу, звідки приходять зразки нових перекладів повістей з латинської мови. В українській, як і в білоруській літературі, появляються твори філософічно-морального напрямку, які мали пов’язання з популярними тоді в західній Європі ідеями гуманізму.

Наскільки гуманізм чи взагалі ренесанс знайшли відгомін в тодішній Україні — питання академічне і дискусійне. На якусь остаточну тезу погодитись важко, бо є ряд доказів, що не відчувався так цей рух західної Європи XV-XVI ст. в Україні, як напр. в Польщі; а з другої сторони, новіші досліди показують, що все таки гуманізм проявив себе на наших землях у специфічний спосіб.

І так дослідники першої категорії (а серед них такі величини як М. Грушевський чи Дм. Чижевський) цього періоду української літератури і взагалі культури вказують на факт, що в той час, коли західна Європа успадкувала від античної (грецької і римської) літератури вартісні літературні чи філософічні твори Аристотеля, Платона, Софокла, Гомера, то країни південно- і східнослов’янського світу, а в тому числі й Україна, яка була під зверхністю константинопольського патріарха, годувалась виключно жанрами церковної літератури та аскетичної (життя Христа, апостолів, святих і т.п.), отже релігійно-дидактичного та моралізаторського змісту, бо це передовсім цікавило духовників, що не мали жодного зацікавлення для іншої літератури. На їх думку, це була причина, що такий сильний культурний рух, як ренесанс, мав великий вплив на секуляризацію тодішньої культури, (що почала перетворюватись зі суто релігійної у світську) і який у Польщі спричинив був буйний розквіт (творчість Яна Кохановського та інших), в Україні пройшов майже без відгомону, бо дальше культивувались візантійські традиції і що тематика світського ренесансу не знайшла в Україні пригожого ґрунту, а релігійні заворушення і протестантські рухи всеціло охопили уми тодішніх культурних діячів.

Цей рух другої половини XVI ст. був короткотривалим, в літературі малопомітний і невиразний, і проявляв себе радше у побутовій, ніж духовій сфері. А все таки він викликав зацікавлення для античності і латинської та грецької літератури чи „цицеронського стилю”. Причинився теж до революційно релігійної думки протестантських сект та мав вплив на двірське життя (на музику, танок, еротичну поезію). Прийшло там до заснування нових форм громадського життя, до секуляризації духовного життя, до світської науки, до сполуки ренесансних і середньовічних елементів.

Інакше підходить до цього спірного питання Б. Кравців та докладно аналізує питання, чи і в якій мірі мав ренесанс і гуманізм вплив на українську духовність того часу і в чому саме це проявлялось. На його думку, не можна зовсім погодитися з твердженням, що українська література XVI ст. „знала тільки окремі спалахи ренесансу, що він тільки спорадично проявлявся на українсько-білоруськім терені”, бо це питання ще якслід не вивчене дослідниками. На його думку, період ренесансу в Україні треба поширити на XVII ст., як час його дальшого запізнілого розвитку, пов’язаного органічно з періодом першого українського відродження. Покликуючись на найновіші дослідження цього питання українських, російських і польських дослідників, що появились у 60-70 рр. цього сторіччя, Кравців дає чималий доказовий матеріал, що розвиток українського культурного, а зокрема літературного руху в Україні XV-XVII ст. набуває набагато інакшого характеру і змісту, інших аспектів, як ті, що утвердились „в дотеперішніх підручниках історії”.

В противагу давнішим поглядам, мовляв, українську громадськість XV-XVII ст. творило передовсім малоосвічене міщанство, духовенство та селянство, автім і невеличка горстка освіченого православного панства, новіші дослідники звернули увагу на доволі тоді численну верству шляхти і боярства, які хоч тоді підпадали під сильні польські впливи, проте не зовсім виреклися руської нації та віри. І саме з цих кіл походила значна частина тогочасної освіченої інтелігенції, вихованої в численних італійських, німецьких, чеських, польських, а то й англійських університетах чи вищого типу коледжах, а статистика їх участі доволі на ті часи імпозантна (дивись розділ: „Зв’язки з зах. європейською наукою”).

Всі ці українці, навіть ті, що вчились у польських єзуїтських колегіях, не були „пропащими” для України людьми. Хоч приймали вони участь у польському державному чи громадському, загальнокультурному чи літературному житті, вони все таки вважали себе „русинами”, українськими на той час патріотами. І дарма, латинізовані чи спольщені, відіграли вони в загальнокультурному чи національному відродженні кінця XVI і першої половини XVII ст. видатну роль. Згадати хоч би заслуги галицьких церковних культурних діячів початку XVII ст., що в часи гетьмана П. Сагайдачного поважно причинились до відродження „заглушеного” культурно-національного життя Києва початку XVII ст., а всі вони були зі спольщеної Галичини!

Це саме треба сказати про участь спольщених українців у польському літературному процесі тих часів, у літературних, польською і латинською мовою, творах, та роль Львова і Кракова в поширенні ренасансних ідей і їх відгук в Україні. Згадати б хоча таких польських письменників, як полеміст-кальвін Станислав Оріховський (Оржеховскі), який підкреслював: „Я з русинів і радо до цього признаюсь!”, що він саме був один з авторів відомої формули: „ґенте рутенус, націоне полонус” (тобто: руського роду, польської національности), або професора Краківського університету Гр. Тичинського, який свої поетичні твори підписував „Тіцієнзіс Роксолнус”, або Григорія з Самбора („Ґреґоріюс Самборітанус Рутенус”). А зовсім правдоподібно був українського роду польський письменник і публіцист, оборонець східної Церкви і „руського народу” Щасний Гербурт (1567-1616), що в свої літературні твори вклав українські пісні і прислів’я.

І врешті з ренесансом і його прямуваннями пов’язана творчість польських гуманістів того часу, послідовників великого польського поета Яна Кохановського, а саме Севастіяна Клоновіча і Шимона Шимоновіча, автора латинської поеми «Роксоланія» (Краків, 1584), присвяченої Львову та іншим галицьким містам, описам Галичини, Волині, Поділля, та життю і побутові українських селян. А згаданий уже Шимон Шимонович, абсольвент Краківського університету, автор ідилій, серед яких відзначаються українського походження «Сєлянкі» (може і з українського „селянки”), чи врешті Шимона Зіморовича з початку XVII ст., автора збірки «Роксоланки або руські панни». Це вони, каже Кравців, були синами галицької землі і всі були „роду руського”.

Зв’язана з ренесансом і з українською та польською літературою XV-XVI ст. також історія українського книгодрукування і його початків (про що вже була мова). Виникнення українського друкарства в Кракові нові дослідники пов’язують з тодішніми гуманістичними колами і діячами, мовляв, друкуванням церковнослов’янських книг, призначених для поширення в Україні чи Білорусі, були зацікавлені тодішні провідні гуманісти, а редакторами і коректорами їх мусіли бути тогочасні краківські українці, зв’язані особисто з гуманістичними діячами ренесансу в Чехії, Італії, Німеччині.

Але треба все ж таки ствердити, що всі ці дослідження та удокументовані дані про сильний відгомін ренесансу на українських землях чи його вплив на літературно-культурну творчість діячів-письменників — поляків, українського походження, не розв’язує остаточно питання, чи на літературну продукцію України того часу безпосередньо діяли ідеї ренесансу, чи може проявлялися вони радше в посередній похідній і епізодичній формі, і, як твердить Чижевський, був цей вплив „малопомітний і невиразний”. Бо ж в основному українська література у своїх розвиткових тенденціях того часу таки не була по своєму характеру ренесансною в такій мірі, як в інших західних народів.

За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *