Видавничий рух в Україні ХХ ст.

Ще в сорокових роках починає активізувати своє культурне життя Київ, де провідний й визначний культурний діяч проф.

Михайло Максимович видав, з участю письменників і вчених, кілька збірників п.н. «Києвлянин», у якому поміщено чимало оригінальних і перекладених літературних творівукраїнських і чужих письменників. У 1860 р. вийшла остання книжка «Києвлянина». Той же Максимович, в роках 1859 і 1864, видав ще дав збірники, здебільша історичного змісту, п.н. «Українець», але ці збірники не могли заступити постійного літературного журналу і ніяких надій після розгрому Кирило-Мефодіївського Братства не було.

В роках 1856-57 пощастило Кулішеві видати два томи «Записок о Южной Руси», в яких, крім історичних розвідок, подибуємо теж велику кількість зразків народної творчості.

У 1860 p., заходами П. Куліша, появився альманах «Хата», у якому поміщено поезії Шевченка, Щоголева, оповідання Вовчка, Г. Барвінок, Куліша та інших. В цьому ж альманаху, перший раз в історії української журналістики, появились літературно-критичні й публіцистичні статті П. Куліша. Варто ще згадати «Малорусский литературний зборник», виданий 1859 р. у Саратові над Волгою, заходами письменника (російського і українського) Данила Мордовця, в якому підкреслено самостійність української мови. І врешті, у 1861 p., після не струджених заходів і складних старань та змагань з цензурними чинниками імперії, появилась «Основа — южнорусский, литературно-учений вестник», перший науково-літературний журнал в українській мові.

Не довго проіснував цей журнал, бо несповна два роки, але не зважаючи на це, роля и значення цього журналу, що появився в епоху суспільно-політичного і національного піднесення, дуже великі. Очолювала «Основу» група провідних українських діячів того часу, як П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров, а співавтором були широкі кола української інтелігенції. З захопленням привітав появу «Основи» Т. Шевченко, який приймав участь у підготовних працях, а незадовго до своєї смерті передав до редакції журналу чимало своїх творів, бо бачив у ньому силу, що зможе відіграти значну роль в розвитку культури, літературної мови, етнографії. І твори поета, і матеріали про нього, друкувались у кожному числі журналу, і це дуже підносило його вартість. Зваживши умовини розвитку тодішньої культури, «Основа» була на ті часи універсальним журналом.

Хоч редактори «Основи» підкреслювали аполітичність журналу, проте заторкали і політичні та соціяльні питання (напр. виступ проти панщини), і «Основа», одна з перших, привітала реформу 1861 р. У центрі інтересів «Основи», було здійснення доволі широкої національно-культурної програми. Велику увагу приділяла вона різним питанням історичного минулого народу, його культури, мови, сучасного стану і майбутнього. Вона м.ін. зібрала великий словниковий матеріал, друкувала систематично матеріали з питань етнографії, фольклору, та пильну увагу приділяла справам освіти. Була вона, врешті, визначним літературно-мистецьким і критичним органом, у якому друкувались цінні статті з життя і творчості замітних письменників. В «Основі» приймали участь усі українські інтелігентські сили і завдяки цьому має вона велике значення в розвитку української національно-культурної ідеології. Значення цього журналу оцінили теж належно й наступні покоління письменників (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, І. Франко). Окрему роль відіграла «Основа» в Галичині, бо приклад з неї брала галицька народовецька інтелігенція у 60-их роках та її органи «Вечерниці» і «Мета».

У 1861 р. в Чернігові, за старанням Леоніда Глібова, почав виходити у російській мові тижневик «Чернігівський листок», з окремою секцією для творів українською мовою в дусі «Основи», але і він довго не проіснував. З появою горезвісного Валуєвського указу скінчився розвиток українських видань і не було мови про будь-який періодичний орган.

Видавничий рух (За книгою «Семчишин МТисяча років української культуриК., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *