Братства в Україні

Постійні утиски з боку польсько-литовських магнатів, очевидно, не могли сприяти розвиткові ні національно-культурного, ні релігійного життя. Воно опинилось у прокрустовому ложі загально-польської королівської чи локальної шляхетської адміністрації, яка всякими засобами старалася довести до фізичної ліквідації українського елементу шляхом повного обмеження в усіх правах і найбільше елементарних вимогах та потребах.

Внаслідок поступової перемоги Польщі з її розвиненою культурою, „руський елемент” (тобто так український, як і білоруський), який в ділянці мови й церкви та усіх традицій був панівним, починає втрачати ґрунт під ногами.

Першою потерпіла на цьому Галичина, де по містах появляються поляки і дістають земельні наділи. З’являються вони і по селах. У XVI ст. вже немає в Галичині ні сліду з українських боярських чи шляхетських родів, а тільки дрібна шляхта зберігає ще своє національне обличчя. В самому Львові „русини” не мали права мешкати на головних вулицях а споконвічна українська людність була загнана на передмістя. Польська колонізація знищила теж усю українську шляхту на Поділлі, Київщині і Брацлавщині. Найдовше свою українську ідентичність зберігала українська шляхта на Волині, але згодом польська шляхта і там появляється і багато родів переходить у польський табір. Спокушала їх „вища” польська культура, привілеї та посади. Після Люблинської унії процес полонізації та колонізації захопив теж і задніпрянські землі, де почали поселюватися польські магнати, а що на цих теренах не було жодної адміністрації чи судівництва, повними господарями стали тут польські магнати і їх сила була їхнім правом. Єдиним формальним представником влади був там київський воєвода, а він був дуже далеко . . . Трагедією цього процесу полонізації каже Н. Полонська-Василенко, було те, що у свідомість широких мас народу твердо входить поняття „вищості” і „нижчост”: „вищості” польської культури й мови та католицької віри, та „нижчости” української народности, мови, православної віри. Поняттю „лях” і „католик” протиставлілося поняття „русин”, „схизматик”. В той час, коли за княжої України існувала повна толерантність, тепер шириться релігійний антагонізм, систематично підкреслюється термін „хлоп”, а в дальшому і „хлопська мова”, „хлопська віра”, яку називають єретично-схизматицькою.

Церква і духовенство

Серед таких обставин становище Української Православної Церкви, як одного з основних чинників українського культурного процесу, стало вкрай незавидне. За княжих часів князі й багаті роди були фундаторами церков, обдаровували монастирі, основували при церквах школи, шпиталі для старших і немічних. Вславилися цим зокрема князі Дашкевичі, Хоткевичі, Острозькі, Глинські. Завдяки їм, такі монастирі, як Києво-Печерський чи Михайлівський золотоверхий, або в зах. Україні Унівський, розбагатіли і, в парі з цим, займалися культурною працею. Зовсім інакше було ставлення деяких магнатів у Великому Литовському Князівстві. В XV ст. патронат-опіка над церквами перетворюється у звичайне володіння церквою чи монастирем, нарівні з селами чи малими містечками. Заводиться практика здавати церкви чи монастирі в оренду, одержувати гроші з їх прибутків, а навіть дарувати їх світським особам (навіть не православним). Були теж випадки грубого порушування вибору митрополита собором єпископів і радою мирян. Були випадки, що князики на власну руку встановляли митрополитів і єпископів, та надавали ці чини за різні послуги. А бували випадки, що надавали такі чини світським людям, з обов’язком мати духовника, що вмів би відправляти церковні служби. Це систематичне переслідування поляками Української Православної Церкви йшло трьома шляхами: а) нищенням церковно-національних цінностей і святощів минулого; б) понижуванням престижу церкви і в) викликуванням почуття сорому у зв’язку з приналежністю до неї. Цю фронтову атаку польського воюючого католицизму, що його офіційно піддержувала польська королівська адміністрація, вели монахи різних орденів, імпортованих на українські землі (піонерами полонізації спершу були домініканці, згодом францисканці, а врешті бернардини). Всі вони вели свою „місійну працю” за допомогою монастирських шкіл, якими була вкрита чи не ціла Україна, а в них полонізували та окатоличували українських дітей.

Другою трагедією православної Церкви було те, що вона поступалась в значній мірі, перед освітою усього католицького духовенства. З XV-XVI ст. Українська Православна Церква культурно зубожіла, її література була обмежена до церковних богослужебних книг, які не вистарчали багатим, інтелектуального наставлення, людям. Не дивно, що українські освічені одиниці мусіли, хоч-не-хоч, звертатися до латинського чи польського письменства, а до того українські школи порівняно з польськими стояли доволі низько. А коли до цього додати, що українське православне духовенство було мало-освічене, не дивно, що воно втрачало авторитет в народі.

До боротьби за піднесення православної Церкви виступили собори і вони відбувались досить часто та приймали ряд рішень і постанов для скріплення так внутрішнього, як і зовнішнього престижу Церкви (на одному з них, тернопільському, 1589 р. був присутній навіть константинопольський патріарх).

Рівнобіжно з акцією соборів, до оборони Української Православної Церкви стали братства в Україні, які в загальнокультурному процесі цього періоду і пізніше, зіграли першорядну роль.

Про існування і працю братств в Україні вперше довідуємося з письмових джерел XV ст., а найбільше з XVI-XVII ст., коли то розгорнулась уперта боротьба з католицькою реакцією і з єзуїтами.

Спочатку були це переважно організації міщан і ремісників, що організувалися при церквах для утримання зовнішнього порядку в храмах, забезпечення його матеріальних потреб, піклування хворими парафіянами, опікою над вбогими і т.п. Вони платили членські внески, за які влаштовували свої свята. Згодом вони поширили свої завдання й почали виступати перед судами і королем в обороні православної віри й Церкви, а бачачи занепад освіти, стали організувати братські школи.

Братства в історії України

Перші братства виникли у Львові, при львівських церквах у 30-40 pp. XV ст., а найстаршим з них було братство при Успенській (т.зв. волоській) церкві, що ймовірно було основане в 1439 p., але його статут не зберігся. Щойно з 1542 р. маємо „устав”, тобто статут братства Благовіщенської церкви у Львові, а з 1544 р. — церкви св. Миколая.

Помітна подібність обох статутів свідчить, що вони списані з якогось більше раннього статуту напів-церковної і напів-світської організації. Статут братства при Успенській церкві був лише удосконалений, пристосований до нових умовин життя і діяльності членів-братчиків, яких діяльність поширилась на інші ділянки, як напр. суспільні та освітні.

Вслід за Львівським, почали засновуватись братства в інших містах України, як от Чеснохресне в Луцьку, Богоявленське в Києві і т.д. На Литві у 1570 р. Святодухівське братство у Вильні стало зразком для інших організованих на Білорусі.

За статутом Львівського братства членом міг бути кожен православний, що вписався до нього, без уваги на місце свого проживання й соціальне походження. Не мало теж значення, чи це був міщанин, чи шляхтич. Серед братчиків зустрічаємо ремісників різного фаху, а провідну ролю в них грали міщани. В Луцькому більшість була шляхтичами, в Київському — духовенство. До цього останнього, Київського, в 1616 р. вписався з усім військом запорозьким гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Яка ж була роля братств в обороні Церкви? Передусім братства виступали рішуче проти патронату, проти польської католицької пропаганди, проти національного й релігійного обмежування українців, проти неморального життя духовенства, а при тому старалися впливати на висвяту гідних пошани людей.
Згодом братства діставали ще куди більш важні привілеї. І так напр. Львівське братство при Успенській церкві дістало від антіохійського і грецького патріархів спеціальні права й доручення: йому надано право контролювати моральність членів і право відлучати їх від Церкви. Воно мало навіть право слідкувати за духовенством, щоб жило воно чесно і служило Церкві згідно з апостольськими правилами. Ці виняткові права, дані Львівському братству, були т.зв. правом ставропігії, а це означало вилучення цього братства з-під влади єпископа і підпорядкованість його безпосередньо царгородському патріархові. Очевидно, такі привілеї не завжди були до смаку духовенству чи єпископам, але вони мали і свої позитивні наслідки, бо втримувало між духовенством дисципліну і високу християнську мораль.

На початку XVII ст., поряд з найстаршими братствами Львівським та Кам’янець-Подільським, виникли нові: в Сяноку (1600), Ярославі (1609), Києві (Богоявленське 1615 р.), Луцьку (1617), а дальше в Вінниці, Немирові, Крем’янці. При братствах основувались українські школи. По селах, при церквах, були початкові парафіяльні школи, а в менших містах, звичайно при монастирях, монастирські, над якими нагляд мали керівники братських шкіл.

Після занепаду Острога, як освітнього центру, головними центрами шкільництва й освіти стали Львів у Галичині, Луцьк на Волині і Київ на Придніпров’ї. Там, крім добре зорганізованих шкіл, були теж бібліотеки, друкарні, та ідейні, високоосвічені культурні діячі. Двері до цих шкіл були відкриті для всіх дітей, для багатих і убогих; для сиріт були окремі інтернати.

Велику увагу звертали в них на вивчення грецької мови так, що називали їх часто „грецькими”. Гетьман Сагайдачний у своєму заповіт призначив окремі фонди на утримання вчителів грецької мови в школах Львова і Києва. Працю братських шкіл регулювали шкільні, братством затверджені, статути.

І так, з побудованого на зразок львівського, Статуту Луцького братства («Права школи Греко-латино-слов’янской луцкой»), який зберігся до наших часів, довідуємось про внутрішньо-шкільний порядок, дисципліну та методи виховання молодого покоління. У цьому Статуті звертають на себе увагу точки своєрідного договору між школою і батьками учнів, які подавались до відома при вступі учня до школи. В цих договорах учні брали на себе певні зобов’язання перед школою. Заки стати справжнім учнем, вони мусіли ознайомитись з внутрішнім розпорядком школи, з планом зайнять, дисципліною (пропуски й запізнювання не дозволялись). Добрі успіхи в науці, абсолютний послух для учителів, виконування фізичних робіт (як от прибирання житла, рубання дров, і т.п.) теж входили в ці постанови. Текст договору зачитувався батькові при свідках, „щоб знав як і чому учитимуть його сина”. Окремо були вимоги до вчителів. Згідно зі Статутом вони мусіли бути: доброчесними, роз-судними, лагідними, стриманими, не вживати алкоголю, не вести розпусного життя, не лихословити та поводитись з учнями лагідно”.

Як правило, учні поділялись на три групи: в першій групі вивчали вони букви і склади; в другій — вчились читати й виучувати напам’ять тексти, а в третій — пояснювати прочитане і самостійно аналізувати.

У братських школах великих міст обов’язкове було вивчання мов грецької, слов’яно-руської (ділова мова України і Білорусі), латинської та польської. Крім цього вивчали граматику, реторику, філософію, теорію поезії (піїтику), математику, астрономію та музику.

Щоб заохотити учнів до науки, існували т.зв. локації, тобто черга місць від перших до останніх. Найкращих називали сенаторами і вони звичайно сиділи в перших лавках. Учнів в нижчих класах перепитували старші студенти-авдитори, а учитель провіряв їх, чи справедливі дають оцінки. За всякі провини карали різками. Окремі звичаї існували по бурсах (гуртожитках), де проживали студенти, яких називали „спудеями”. Підчас ферій вони розходились по селах і там учителювали, організували вистави („вертепи”) чи колядували.

Кількість братських шкіл постійно зростала, а рівень грамотності був дуже високий. Арабський мандрівник архидіякон Павло Алепський, що супроводив патріарха Макарія до Москви в 1654 р., мав нагоду побувати в Україні і в своїх описах свідчить: „По всій землі руських (тобто козаків), ми помітили чудову рису, яка нас приємно здивувала: всі вони — діти і дорослі, та більшість їх дружин та дочок, уміють читати, писати. Багато з них знає порядок церковних служб та церковного співу”.

Братства в Україні (За книгою «Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993»)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *