Боротьба з національно-культурним відродженням

Періодичні видання в Україні, дарма що друкувалися з правила в російській мові, зазнавали періодично нищівних ударів царської цензури, яка послідовно припиняла їх появу і переслідувала оцей видавничий патріотизмпровідного кола діячів українського відродження, що спонтанно й послідовно шукало свого себевиявлення.

Але ж цензура не була відокремленим чинником протиукраїнських дій. Безоглядний режим Олександра І., а ще більше Миколи І., послідовно змагав до того, щоби прибрати до рук і нищити всякі прояви свободолюбної думки не тільки в Україні, а в усій імперії. Заходами царських міністрів освіти (Уварова, Голіцина, Шішкова) пішла систематична акція за створення і популяризацію принципів російської імперіяльної „офіційної народності”, яка із своїми твердими догмами стала політичною релігією царату. А цими догмами як уже знаємо, були: православіє, самодержавіє і народність. Перше поняття — православіє включало тільки російську інтерпретацію віри; друге -_самодержавіє — це найвищий жрець, якого треба обожати, як хоронителя держави і її абсолютного суверена; а народність це ніщо інше, як російскість, яка не признавала ніяких прав ніякій нації унутрі російської імперії. Тут треба відмітити, що ця догма найміцніше виступає в інтерпретації міністра Уварова, що освятив догмою і кріпацьке право і оформив державну монополію на всі види науки і на всі професії. „Тільки уряд має всі засоби знати … і кожний з професорів повинен докласти сил, щоби стати достойним знаряддям уряду”.

Очевидно ці догми своїми мацками були спрямовані передовсім на Україну і твердиню її відродження — харківський центр з університетом, професурою і пресовими виданнями

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *