Батурин

Батурин — столиця Гетьманщини (1669-1708), розташувався на мальовничому високому березі Сейму, притоці Дніпра.

Перші історичні відомості про це українське місто належать до початку XVI ст. Батурин ще за часів польського панування мав Магдебурзьке право, яке було підтверджене і за Гетьманщини. Містом управляв магістрат з виборними війтом і лавниками, бурмістром та райцями.

У 1669 р. за велінням царя Олексія Михайловича Батурин було визначено столицею Гетьманщини (Української Гетьманської держави), резиденцією лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного.

За гетьмана Івана Мазепи Батурин був розбудований на зразок західноєвропейських столиць. Були зведені будинки старшин і величні храми в стилі українського бароко.

Мазепа особисто фундував будівництво церкви святої Трійці та монастиря св. Сави, а також зробив значні пожертви в батуринські храми, планував заснувати в Батурині університет. За гетьманування Мазепи населення міста зросло до 35 тисяч, розвинулась торгівля. Мазепа укріпив його, перетворивши в могутню фортецю. У гетьманській столиці відливали гармати, стояла генеральна армата. У 1708 р. батуринська фортеця мала 70 гармат.

Резиденція Мазепи була за містом, на Гончарівці. Це був пишний гетьманський палац з великими залами, устаткованими розкішними меблями, прикрашеними картинами та портретами визначних мужів Європи. У палаці містилася велика і дуже цінна бібліотека, найкраща в Україні: з інкунабулами, старовинними рукописами, раритетними, мистецьки оздобленими виданнями багатьма мовами. Зберігалася тут і колекція зброї, яка оцінювалась іноземцями як найкраща в Європі.

Навколо палацу був закладений чудовий парк.

Резиденція Івана Мазепи вражала чужоземців. У Батурині з королівською пишнотою приймали посланців з різних країн.

24 жовтня 1708 р. з Батурина виступило п’ятитисячне військо на чолі з Іваном Мазепою на з’єднання зі шведською армією, за допомогою якої український гетьман хотів звільнити Україну від московського ярма.

Шведський король гарантував вільний козацький устрій і незалежність самостійної Української держави.

1 листопада до Батурина прийшов з царським військом Меншиков, якому Петро І наказав штурмувати і захопити місто. Але козаки хоробро захищали гетьманську столицю, відкидали ворога від міської брами. Запекла битва точилася за міськими мурами.

Але тут на допомогу ворогам прийшла зрада. Прилуцький полковник Ніс, який перебував у Батурині, наказав своєму посланцеві провести

військо Меншикова вночі в місто через потаємний хід. 2 листопада царські солдати вдерлися в Батурин, накинулися на сонних козаків, рубали і кололи їх «без ніякого милосердя»,- писав автор «Історія Русів». Козаки й батуринці в перехресному вогні відчайдушно, героїчно оборонялися.

Потім почалося знищення Батурина. Московські вояки палили й грабували місто. Меншиков не жалів нікого — навіть жінок і дітей. «Вибив усіх їх до ноги,- описується в «Історії русів», — не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят». Козаки, які живими потрапили в полон, а особливо старшина, були по-варварськи замучені. Сам Меншиков з катами мучив і вішав людей.

Один із сучасників тих подій свідчив: «Усі жителі перерізані — це звичай нелюдських московитів, Меншиков звелів прив’язати до дощок трупи начальних козацьких людей і пустити по річці Сейму, щоб вони подали вістку про погибель Батурина».

Два дні тривав страшний кривавий розгул Меншикова, безглузде, жорстоке спалення і зруйнування Батурина. Усе місто, всі церкви, урядові будівлі з архівами, арсенал і магазин з воєнними припасами, гетьманський палац з бібліотекою, колекцією зброї були розграбовані, підпалені з усіх кінців і обернені на згарище. Тіла вбитих чоловіків, жінок і дітей були кинуті на вулицях та поза містом. Меншиков не дозволяв їх ховати.

Сам же, захопивши гармати, прапори, відзнаки влади, незліченні коштовності й скарби, вийшов з міста і попрямував на з’єднання з Петром І, спалюючи й руйнуючи селища на своєму шляху, обертаючи їх у пустку. Терор охопив Україну.

« Така сама доля спіткала більшу частину Малоросії, — продовжував автор «Історії русів».-Загони війська царського, роз’їжджаючи по ній, палили і грабували геть усі оселі без винятку і правом війни, майже нечуваним. Малоросія довго ще куріла після полум’я, що її пожирало». Батурин як гетьманська резиденція й столиця Гетьманщини перестав існувати.

Страшні репресії викликали жах в Україні. Люди залишали міста й села, в паніці втікаючи в степи. З острахом і огидою приглядалася Європа до бузувірської різні. Це відбилося навіть у назвах статей французьких газет, що вийшли у 1708 p.: «Страшна різня», «Жінки і діти на вістрях шабель», «Усі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів», «Ціла Україна купається в крові. Меншиков уживає московського варварства».

У 1726 р. імператриця Катерина І пожалувала Меншикову Батурин у «вотчинне» володіння.

Останній гетьман України (1750-1764), російський граф Кирило Розумовський, син незаможного козака з українського села Леміші, спромігся якоюсь мірою стати на оборону державних прав України, намагався перебудувати Гетьманщину на зразок держави європейського типу, хотів повернути гетьманську столицю з Глухова до Батурина, на що одержав дозвіл імператриці Єлизавети Петрівни. Розумовський розпочав будувати гетьманський палац у Батурині, планував відкриття тут університету. Але скасування Катериною II гетьманства в 1764 р. поклало край усім намірам Кирила Розумовського. Натомість як своєрідну компенсацію він дістав ранг фельдмаршала і великі маєтності в Україні, серед них і Батурин.

Розумовський після довгого перебування за кордоном і в Петербурзі з 70-х років оселився в Батурині. Тут він побудував заводи — лісопильний, «листового срібла і золота», свічковий, гончарний, пивоварний та фабрики — суконну, фарбувальну. Вони славилися якістю виробів, які мали збут по всій Україні та за кордоном, зокрема в Данії.

Тепер колишня столиця є «селищем міського типу» Чернігівської області. На 1985 рік у ньому було 3700 мешканців, працюють лляний та цегельний заводи.

У 1991 р. Іван Мазепа «повернувся» до Батурина після майже трьохсотрічного ганьблення й очорнення його імені та діянь. На початку червня в місті два дні тривало свято, на яке з’їхалися люди з усієї України. Відбулася наукова конференція, мітинг-реквієм. Там, де колись був палац І. Мазепи, встановили пам’ятну плиту гетьману.

[Нині в Батурині створено музейно-меморіальний комплекс «Гетьманська столиця». 2009 року відкрито відреставрований гетьманський палац.]

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *